Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яким для фіксації за собою права власності на майно спадкодавця потрібно здійснити право на спадкування, виконати умови заповіту та оформити право на спадщину.
Умови та порядок спадкування регулює низка цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий інститут - спадкове право.
На сьогоднішній день Цивільний кодекс України передбачає дві підстави спадкування: спадкування за заповітом та спадкування за законом. При цьому слід зауважити, що пріоритетне право на спадкування мають особи, визначені в заповіті, тобто особи, призначені відповідно до волі заповідача - спадкодавця.
Тільки у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним або відмови від спадщини спадкоємця за заповітом право на спадкування одержують спадкоємці за законом.
Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто фізичною особою з повною цивільною дієздатністю. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років та здатна своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Також, повну цивільну дієздатність набуває особа в разі реєстрації шлюбу до досягнення повноліття, особа, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, неповнолітня особа, яка записана батьком або матір’ю дитини, особа, яка досягла 16 років і отримала свідоцтво про право на заняття підприємницькою діяльністю.
Заповіт є правочином і безпосередньо пов’язаний з особою заповідача, повинен бути здійснений ним особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (якими, відповідно до Цивільного кодексу України є юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права). Заповідач також може позбавити права на спадкування будь-кого із спадкоємців без зазначення на це причин. Проте, він не має права позбавити прав на спадкування тих своїх спадкоємців, які згідно із законодавством мають право на обов’язкову частку у спадщині. Цими особами є: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які успадковують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала би кожному з них у разі спадкування за законом.
Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майна, майнових прав та обов’язків. Ці розпорядження можуть бути зроблені заповідачем у будь-який час. Заповідач самостійно визначає обсяг того, що передається у спадок, він може охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті, які можуть йому належати в майбутньому, заповідати все майно або його частину. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Якщо в заповіті буде вказане майно, яке на момент відкриття спадщини буде втраченим чи взагалі не придбаним, то в цій частині заповіт буде недійсним. Частина спадщини, яка не включена до заповіту, спадкується за законом.
Заповіт складається у письмовій формі та має бути особисто підписаний заповідачем і посвідчений нотаріусом. Однак право на заповідане майно виникає у особи, на яку складено заповіт, лише у разі смерті заповідача. При цьому слід мати на увазі, що заповіт може бути змінений чи скасований заповідачем у будь-який час. Він також має право скласти новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.
Складаючи заповіт заповідач має право підпризначити спадкоємця, тобто вказати в тексті заповіту особу або декількох осіб, до яких перейде право на спадкування вказаного в заповіті майна у випадку смерті першого спадкоємця до відкриття спадщини, неприйняття її, відмови від неї, усунення від спадкування, а також у разі відсутності умов при складанні заповіту з умовою.
Однією із особливостей заповіту є право спадкодавця на заповідальний відказ, тобто розпорядження заповідача, відповідно до якого на спадкоємця покладається обов’язок здійснити будь – яку дію на користь однієї чи кількох осіб (відказоодержувачів). Згаданими особами, на користь яких вчиняються певні дії, можуть бути як спадкоємці за законом, так і сторонні особи. Право користування майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців особи, якій надано таке право. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті особи, на користь якої він вчиняється.
Відповідно до Цивільного кодексу України заповідач має право на укладення заповіту з встановленням сервітуту. Як і заповідальний відказ, встановлення сервітуту є обтяженням спадкової частки спадкоємця за заповітом. Спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб. Сервітут визначає об’єм прав відносно користування особою чужим майном. Сервітут не підлягає відчуженню: його не можна продати, подарувати або обміняти. Земельні сервітути, встановлені в заповіті, після прийняття спадкоємцем спадщини, в подальшому можуть також переходити в спадщину. Відчуженню вони підлягають тільки разом із земельною ділянкою. Особистий сервітут встановлюється в інтересах конкретного спадкоємця, і тільки ця особа має право користування ним. Особистий сервітут не підлягає відчуженню і не переходить після прийняття спадщини спадкоємцям надалі в спадщину. Він припиняється у випадку смерті спадкоємця, на користь якого він був встановлений.
Так як заповіт є особистим розпорядженням громадянина і в ньому виражається його воля, то відповідно до Цивільного кодексу України заповідач має право скласти заповіт з умовою, в якому він може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена в заповіті, наявністю певної умови. Умови заповіту мають бути спрямовані на користь спадкоємців, а не проти їх інтересів. Особливість цього заповіту полягає в тому, що умова визначена в заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Особа, призначена в заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання цієї умови від неї не залежало.
При перевірці нотаріусом виконання спадкоємцем умови, визначеної спадкодавцем у заповіті, нотаріусу повинні бути надані документи, які з безспірністю підтверджують виконання ним цієї умови.
У випадку сумнівів щодо дійсності таких документів чи їх неповноті або у разі ненадання їх спадкоємцем, нотаріус не вправі оформляти спадкові права та видавати на ім’я такого спадкоємця свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
Цивільним законодавством встановлено право подружжя скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Таким є майно, що набуте подружжям під час шлюбу, незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Заповіт подружжя не охоплює всього майна, а стосується лише тієї його частини, яка перебуває у спільній сумісній власності подружжя, тобто придбане подружжям в період перебування у шлюбі та за спільні кошти. Особливістю вказаного різновиду заповіту є те, що в разі смерті одного з подружжя, частка у праві спільної сумісної власності переходить до другого з подружжя, який його пережив. При цьому, на майно, зазначене в такому заповіті, нотаріусом накладається заборона відчуження. І тільки після смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.
Ще одним різновидом заповіту є секретний заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Секретний заповіт подається нотаріусу особою, що його склала, у заклеєному конверті. На конверті має бути особистий підпис заповідача. Якщо підпис на конверті проставлений заповідачем не в присутності нотаріуса, заповідач повинен особисто підтвердити, що підпис на конверті зроблений ним. Про прийняття секретного заповіту на зберігання нотаріус на прохання заповідача може видати відповідне свідоцтво. У разі смерті заповідача нотаріусу подається свідоцтво про його смерть, після чого призначається день оголошення змісту заповіту. Конверт із секретним заповітом відкривається нотаріусом в присутності заінтересованих осіб та двох свідків, після чого оголошується зміст заповіту. Якщо з тексту секретного заповіту неможливо визначити справжню волю заповідача щодо розпорядження майном після його смерті, нотаріус роз’яснює заінтересованим особам їх право на тлумачення тексту заповіту. В цьому випадку спадкоємці тлумачитимуть волю спадкодавця, а не сам заповіт.
Громадянин при складанні заповіту може призначити виконавця заповіту, яким може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична особа. Якщо в заповіті спадкодавець зазначає спадкоємцями кількох осіб, то виконавцем заповіту може бути призначений один з них. Крім того, виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом.
Виконавець заповіту є гарантом здійснення волі заповідача, він забезпечує охорону прав та законних інтересів спадкоємців, інших зацікавлених осіб, здійснює управління спадщиною, тощо.
Особа може бути призначена виконавцем заповіту лише за її згодою.
У тому випадку, якщо виконавець заповіту з будь – яких причин нездатний забезпечити виконання волі спадкодавця, спадкоємці можуть у судовому порядку усунути такого виконавця від виконання заповіту.
У разі, якщо спадкодавець не призначив виконавця заповіту, якщо особа, яка була призначена спадкодавцем, відмовилась від виконання заповіту або була усунена від його виконання, спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу, що не входить до кола спадкоємців.
Коли спадкоємці не можуть дійти згоди щодо того, хто буде виконувати волю спадкодавця, то на їх вимогу виконавець заповіту призначається судом.
У випадках, коли заповідач не призначив виконавця заповіту, або виконавець відмовився від виконання своїх повноважень, або його усунено від виконання заповіту за ініціативою спадкоємців, якщо цього потребують їх інтереси виконавець заповіту може бути призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини.
Заповідач може визначити у заповіті те майно, яке виконавець заповіту має право одержати зі складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень. Якщо розмір плати не визначений заповідачем, він може бути визначений за домовленістю виконавця заповіту та спадкоємців, а в разі спору – судом.
Спадкоємцям надається право контролювати дії виконавця заповіту.
Цивільним кодексом України передбачено певні вимоги щодо складання та посвідчення заповіту. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт у зв’язку з хворобою або фізичною вадою, за її дорученням заповіт у її присутності підписує інша особа. Відповідно підпис зазначеної особи засвідчується нотаріусом із зазначенням причин, з яких заповіт не може бути підписаний особисто спадкодавцем.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, що мають право вчиняти такі нотаріальні дії. До них відносяться посадові чи службові особи органу місцевого самоврядування, а також головний лікар, начальник госпіталю, директор або головний лікар будинку для осіб похилого віку та інвалідів, капітан судна, начальник експедиції, командир військової частини, з’єднання, установи або закладу, начальник місця позбавлення волі, начальник слідчого ізолятору. Вказані особи посвідчують відповідно заповіти щодо громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально – профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів; громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України; громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних до них експедиціях; військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово – лікувальних закладах; військовослужбовців та членів їх сімей, що перебувають у пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ і військово – навчальних закладів; осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, слідчому ізоляторі.
При посвідченні заповіту вищезазначеними службовими особами (крім посадових, службових осіб органів місцевого самоврядування), а також у разі посвідчення заповіту від імені особи, яка через фізичні вади не може сама прочитати заповіт, є обов’язковою присутність не менше двох свідків. В інших випадках посвідчення заповіту при свідках відбувається за бажанням заповідача.
Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Не можуть бути свідками: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про їх особи.
Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Можливий варіант, коли нотаріус на прохання особи записує заповіт з його слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем та підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом.
Якщо особа, яка бажає укласти заповіт, за станом здоров’я не в змозі з’явитися до нотаріальної контори, вона має право запросити нотаріуса додому, де, з врахуванням вимог законодавства про нотаріат, буде посвідчено заповіт.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Наприклад, складання заповіту під впливом насильства з боку спадкоємця. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізичні особи, які підписують заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.
Головний спеціаліст
Департаменту нотаріату та реєстрації
адвокатських об’єднань
Н.О. Бондарчук