%d%Детальніше >> %/d%
%%%%
| На нашу думку, найбільш переконливо концептуальні засади демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави викладено у зверненні Президента України до Верховної Ради України у зв\’язку з Посланням Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002році". Немає сумніву, що для кожного правознавця, який працює у галузі цивільно-військових відносин, думки, викладені Президентом України у зазначеному документі, мають безпосереднє практичне значення. Зокрема, у Посланні Президента України звертається особлива увага на те, що Україна розглядає запровадження і вдосконалення демократичної системи цивільно-військових відносин як важливу складову євроатлантичної інтеграції. Наша держава взяла на себе відповідні міжнародні зобов’язання, що зафіксовано у низці документів, серед яких "Партнерство заради миру: рамковий документ" (1994р.), "Кодекс поведінки стосовно військово-політичних аспектів безпеки", прийнятий на Будапештському самміті НБСЄ у 1994р., "Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО" (1997 р.). Головною складовою формування системи цивільно-військових відносин є запровадження цивільного контролю над силовими структурами, що визнається однією з головних ознак стабільного політичного режиму в країні, а також демократичної зрілості самого суспільства. Одним з основних досягнень України у галузі забезпечення такого контролю є створення принципово нової законодавчої та нормативно-правової бази з військових і оборонних питань, яка, зокрема, забезпечує відповідну координацію зусиль суб’єктів державної влади та суспільства. Україна має значний досвід взаємин між цивільною владою та силовими структурами, і у нашій державі підпорядкованість військових вищому політичному керівництву та верховенство цивільних у визначенні стратегічних орієнтирів розвитку силових структур не викликає сумніву. Суспільні відносини у цій галузі врегульовані на найвищому, конституційному, рівні. Повноваження силових структур досить чітко окреслені в Конституції України. Поряд з цим у Законі України "Про основи національної безпеки України", прийнятому Верховною Радою України 19 червня 2003 р., демократичний цивільний контроль над військовою сферою визначено як один з основних принципів забезпечення національної безпеки України, а також одним із основних напрямів державної політики у сфері державної безпеки. Основна увага як у міжнародних зобов’язаннях, так і у внутрішніх політичних документах акцентується насамперед на запровадженні цивільного контролю над Збройними Силами. Це цілком зрозуміло, оскільки Збройні Сили є найбільш важливою ланкою Воєнної організації держави. Водночас саме у сфері контролю над Збройними Силами України, порівняно з іншими силовими структурами, ми маємо найбільш значні результати щодо запровадження цивільного контролю як механізму запобігання загрозі демократичним процесам у суспільстві, реалізується вимога статті 17 Конституції України стосовно того, що Збройні Сили України та інші військові формування не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. На законодавчому рівні прийнято понад 120 законодавчих актів, що регламентують діяльність Збройних Сил та інших військових формувань України. Створено органи координації та контролю за діяльністю окремих силових структур з боку Президента України, завдяки яким з’явилися дієві важелі управління та керівництва Воєнною організацією держави. Втілено в життя принцип департизації Збройних Сил та інших силових структур. Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забороняє військовослужбовцям бути членами політичних партій та брати участь у діяльності політичних рухів. На законодавчому рівні розмежовані повноваження між Міністерством оборони і Генеральним штабом, що є головною юридичною передумовою для перетворення Міністерства оборони на орган переважно цивільного управління Збройними Силами України. Введено правову норму, згідно з якою припиняється військова служба військовослужбовців, обраних до парламенту, на час виконання ними депутатських повноважень. Налагоджується механізм взаємодії між гілками державної влади у вирішенні питань розвитку оборонної сфери. Розгортається мережа неурядових дослідницьких та громадських організацій, які покликані здійснювати громадський контроль над оборонною сферою. В Україні сформовано систему соціальної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас, яка довела свою життєздатність та ефективність. Сьогодні в Україні є певні здобутки у формуванні демократичних цивільно-військових відносин - створення громадського форуму для відкритого діалогу; підвищення рівня прозорості процесів планування і формування бюджету в сфері оборони. Разом з тим військова служба в Україні втрачає престижність, що негативно позначається на довірі населення до Збройних Сил. Помітними стають ознаки відчуження між військовими та суспільством. Бракує цивільних експертів у сфері оборони і безпеки. Відсутня достатня підтримка Збройних Сил політичними партіями, громадськими організаціями, незалежними засобами масової інформації. Низька довіра і з боку військових щодо компетентності цивільної влади в оборонній сфері. Військові ставляться до політичних лідерів переважно як до тимчасових фігур. Відсутня широка практика публічного обговорення військових проблем як з боку самих військових і політиків, так і з боку суспільства в цілому. Отже, сьогодні перед Україною постає завдання формування такої системи цивільно-військових відносин, яка б відповідала рівню розвитку демократії та громадянського суспільства у країні. Досягти цього можливо за рахунок: - залучення представників владних структур та військового керівництва всіх рівнів до вивчення досвіду у сфері цивільно-військових відносин демократичних країн; - залучення цивільних експертів, компетентних в оборонних питаннях, представників мас-медіа та академічних інститутів до формування дієвої демократичної системи цивільно-військових відносин; - розробки, прийняття та імплементації пакета нормативно-правових актів, необхідних для забезпечення ефективного цивільного контролю у сфері оборони та безпеки; - запровадження керівних цивільних посад у структурах Воєнної організації України і призначення на них цивільних осіб; - розвитку функціональної системи оборонного фінансування, розширення прав парламенту і Комітету з питань національної безпеки і оборони, посилення їх конкретної участі у підготовці оборонного бюджету; створення інституту Уповноважених у справах військових у Верховній Раді України. Україна розглядає призначення цивільних на ключові міністерські посади у силових структурах і умови їх ефективної роботи як важливий чинник прийняття виважених, обґрунтованих і збалансованих рішень. Але йдеться не про формальне кадрове призначення, а про створення цілісної системи демократичного контролю у державному апараті у сфері безпеки і оборони. Цивільно-військові відносини у демократичній державі - це не лише заходи з боку державних органів, а й контроль з боку суспільства через різні інституції, які здійснюють моніторинг ставлення громадян до воєнної політики держави, взаємин між населенням та військовими, умов служби у Збройних Силах. 19 червня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" (далі - Закон). Цей Закон визначає правові засади організації і здійснення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, а також над правоохоронними органами держави. У Законі дано визначення таким термінам, як: - цивільно-військові відносини - сукупність правових взаємовідносин між суспільством та складовими частинами Воєнної організації держави, які охоплюють політичні, фінансово-економічні, соціальні та інші процеси у сфері національної безпеки і оборони; - Воєнна організація держави - охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до Конституції і законів України, діяльність яких перебуває під демократичним контролем суспільства і відповідно до Конституції та законів України безпосередньо спрямована на вирішення завдань захисту інтересів держави від зовнішніх та внутрішніх загроз; - правоохоронні органи - державні органи, які відповідно до законодавства здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції; - демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави (далі - цивільний контроль) - комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних заходів для забезпечення неухильного дотримання законності й відкритості в діяльності всіх складових частин Воєнної організації та правоохоронних органів держави, сприяння їхній ефективній діяльності і виконанню покладених на них функцій, зміцненню державної та військової дисципліни. Законом визначено основні завдання, правові основи, принципи здійснення такого контролю, а також предмет, система та суб’єкти цивільного контролю. Закон встановлює особливості та обмеження щодо здійснення контролю, а саме: суб’єкти цивільного контролю здійснюють свої повноваження у сфері контролю з дотриманням встановленого законодавством України режиму доступу до інформації, яка віднесена до державної таємниці, а також обмежень, встановлених законом для захисту стратегічних інтересів держави, у тому числі в разі введення надзвичайного і воєнного стану. Оперативні та мобілізаційні плани Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів, оперативно-розпорядчі дії їх посадових осіб контролю з боку громадян та громадських організацій не підлягають. Контроль за діяльністю Служби безпеки України, розвідувальних і контррозвідувальних органів України, оперативних підрозділів, які проводять оперативно-розшукову діяльність, а також підрозділів дізнання та досудового слідства здійснюється з дотриманням вимог законів України "Про Службу безпеки України", "Про розвідувальні органи України", "Про контррозвідувальну діяльність", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про Військову службу правопорядку в Збройних Силах України", інших законів та Кримінально-процесуального кодексу України. У Законі чітко визначені повноваження у сфері демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави : Верховної Ради України у здійсненні контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави (стаття 8); парламентських комітетів і спеціальних комісій у здійсненні контролю (стаття 9); народних депутатів України (стаття 10); Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (стаття 11); Рахункової палати (стаття 12); Президента України (стаття 13); Ради національної безпеки і оборони України (стаття 14); Кабінету Міністрів України (стаття 15); центральних органів виконавчої влади (стаття 16); Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим (стаття 17). Закон передбачає участь органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій (стаття 18), громадян (стаття 19) та роль засобів масової інформації (стаття 20) у здійсненні контролю. Передбачені також обов’язки органів військового управління, посадових осіб Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів щодо сприяння у здійсненні цивільного контролю (стаття 21). Нагляд за дотриманням законності при здійсненні демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави покладено на органи прокуратури України. Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" є спеціальним законом, який регулює цивільно-військові відносини і становить собою достатню підставу для діяльності всіх державних органів, посадових осіб, громадських організацій та громадян у сфері цивільно-військових відносин. Вважаємо, що питання цивільного контролю необхідно реалізовувати не лише у площині власне контролю, а найперше у площині взаємодії. Проблеми, які пропонується вирішувати за рахунок впровадження цивільного контролю, полягають, на нашу думку, насамперед, у сфері ефективної взаємодії цивільної влади, інститутів українського суспільства, з одного боку, і військових та правоохоронних органів - з іншого. Отже, здійснення дієвого демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави з боку визначених у названому Законі суб’єктів підвищить рівень довіри до України світової спільноти та зменшить рівень соціальної напруги в українському суспільстві. Рябоконь Георгій Дмитрович |