Лобойко Л.М.,
доктор юрид. наук, доцент,
професор кафедри
кримінального процесу
Дніпропетровського державного
університету внутрішніх справ
Верховенство права у сфері
кримінального судочинства
Останнім часом термін «принцип верховенства права» став часто вживаним. Найчастіше його вживають політики для того аби показати, що вони діють на підставі саме цього принципу, а їхні політичні супротивники, навпаки, тільки тим і займаються, що порушують його. При цьому не пояснюється, що ж вкладає у зазначений термін кожний із тих, хто так широко його вживає. Видається, що у нашому суспільстві ставлення до цього принципу у всіх є позитивним апріорі, але мало хто розуміє, яке саме значення він вкладає у цей термін.
Такий незадовільний стан із розумінням сутності принципу верховенства права пов’язаний із його теоретичною недослідженістю у вітчизняній юридичній науці, а також із недоступністю закордонних наукових джерел, де цей принцип досліджено. Після проголошення у 1996 році Конституцією України принципу верховенства права в Україні не видано жодної монографічної роботи, у якій би комплексно було досліджено сутність цього принципу і особливості його дії у сфері кримінального судочинства та у інших процесуальних галузях права. Видана у 2006 році у трьох книгах монографія С.П. Головатого «Верховенство права» має загальний, а тому методологічний характер для подальших досліджень дії принципу верховенства права у окремих галузях права. Дана робота стосується теоретичного визначення поняття «верховенство права» і його співвідношення з поняттям «правова держава».
У плані ж практичної реалізації у повсякденній діяльності із розслідування і судового розгляду кримінальних справ проблеми застосування принципу верховенства права не те що не розглядалися, а навіть і не ставилися. І це при тому, що Конституція України дії протягом дванадцяти років ! Між тим, кожному судді треба знати зміст цього принципу, щоб він міг щоденно застосовувати його.
Для видання першої монографії, присвяченої загальним питанням визначення поняття принципу верховенству права, знадобилося десять років від прийняття Конституції України. Скільки ж знадобиться часу для того, щоб світ побачили монографічні роботи, у яких би досліджувалися особливості прояву дії принципу верховенства права у окремих галузях юридичної науки, зокрема у її процесуальних галузях ?
Теоретичні дискусії, ідеї є цікавими, але ж вони не є основою для прийняття процесуальних рішень у конкретних справах. Конституція України містить досить чітке формулювання: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права» (ч. 1 ст. 8). Проблема полягає у тому, що саме визнається цим принципом, ким цей принцип визнається і яким чином він діє у окремих галузях права, зокрема у сфері кримінального судочинства ?
У жодному із підручників з кримінального процесу (кримінально-процесуального права) цей принцип не описаний. Натомість принципу законності приділяють увагу у кожному підручнику і навчальному посібнику. Це означає, що майбутні правники, у тому числі і судді, зорієнтовані на дотримання у своїй діяльності принципу законності. У студентів складається чітке уявлення про те, принцип верховенства права у правоохоронній і судовій діяльності не застосовується. Так може, так воно і є ? А якщо цей принцип ніяким чином не може бути використаним у практиці (слідчій і судовій), то може не варто й розпочинати його широкомасштабне дослідження (тобто включати до планів роботи вищих навчальних закладів, наукових установ тощо) ?
На сторожі верховенства права має стояти суд. Але де той імператив, на який мають рівнятися судді, діючи на підставі принципу верховенства права ? Може тим природним імперативом є Конституція України і усі, хто має право застосовувати право, повинні орієнтуватися на неї ? Так ні, Конституція України має найвищу юридичну силу серед законів та нормативно-правових актів (ч. 2 ст. 8 Конституції України), а отже і сама вона є нормативно-правовим актом.
Нещодавно учасники політичного процесу у зв’язку із виданням Президентом України Указів про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України оперували поняттям «дух права», як імперативом, що спонукав Президента України діяти саме таким чином.
Якщо ж поняття «дух права» розповсюдити на кримінальне та й інші види судочинства, то в Україні з’явиться загроза виникнення такого поняття як «судовий деспотизм», що існує навіть у сталих демократіях. У зв’язку з цим науковці західних держав, спираючись на власний досвід, пишуть про те, що ідеал верховенства права - коли держава визнає і забезпечує верховенство права в усіх ділянках своєї діяльності - досягається не так уже й часто (Жерард Й. Віарда). Ця обставина заставляє замислитися над тим, чи потрібен Україні принцип верховенства права, де демократія ще не є сталою.
Вважається, що джерелом походження норм природного (справедливого) права є природа. Як тоді пояснити те, що протягом століть і навіть у демократичних державах, які давно визнали принцип верховенства права, діють різноманітні кримінально-процесуальні форми встановлення обставин злочину і притягнення винних до кримінальної відповідальності ? Кожна держава визнає чинну у неї процесуальну форму справедливою, а отже і такою, що відповідає ідеалу верховенства права.
Якщо природні права людини з’являються у неї від народження, то встановлювати їх у процесуальних кодексах (процесуальній формі) немає потреби (вони вже є). Мова повинна йти лише про захист процесуальною формою цих прав. Але ж правоохоронцям і суддям треба дати чіткі установки щодо того, які саме права дані людині від її народження і які із них вона реалізує під час кримінального судочинства.