Є.О. Гіда,
кандидат юридичних наук, доцент, кафедра теорії держави і права
Київського національного університету внутрішніх справ
Деонтологічні засади діяльності міліції по забезпеченню прав людини
У наш час спостерігається тенденція до створення універсальних стандартів поведінки посадових осіб у сфері забезпечення правопорядку, які могли б використовуватися в багатьох, якщо не в усіх країнах світу. Звичайно, слід зазначити, що кожна країна має свої національні особливості (традиції, звичаї, етнічні особливості населення), історію формування соціальних процесів, концепцій формування державного устрою, розвитку правових концепцій та національних наукових поглядів на професійну етику та поліцейську деонтологію, неповторність формування структури поліції (міліції) та підготовки їх особового складу. Як показують міжнародні конференції, конгреси та семінари більшість країн стикаються з однаковими проблемами, питання дотримання працівниками поліції прав та свобод людини і громадянина, проблеми попередження злочинності та боротьба з нею, розвиток міжнародного тероризму, питання поводження з особами, які утримуються під вартою. Все це створює підґрунтя для створення універсальної системи соціальних норм, які і вивчаються наукою – поліцейська деонтологія [1, С. 20].
На сьогодні, поліцейська деонтологія в тій чи інші мірі склалася у деяких зарубіжних країнах (Франція, Бельгія, США, Німеччина тощо), проте проблеми сьогодення обумовили тенденцію її інтеграції у світовому масштабі, а деонтологічні норми поступово входять до всесвітньої нормативної практики. Звичайно, деонтологічні норми дещо різняться між собою в залежності від країни де вони склалися. Це обумовлюється певними соціальними факторами: національними особливостями населення, історичною специфікою соціальних процесів, громадянським та державним устроєм, правовими концепціями та поглядами національних наукових шкіл, соціальним складом персоналу поліції тощо.
Саме соціальні процеси, які відбуваються у суспільстві є причиною вироблення деонтологічних норм поліцією, яка завжди знаходиться у центрі таких подій.
Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку1 можна розглядати лише як методологічну основу, як перший документ, який не відображає усіх деонтологічних проблем поліцейської практики [2]. Однак слід зазначити, що розвиток міжнародного співробітництва щодо впровадження стандартів поліцейської деонтології у практику діяльності поліції всіх країн світу свідчить про набуття цими стандартами якостей загальновизнаного нормативно-орієнтаційного соціального інституту.
Діяльність міліції складна та вимоглива, і в процесі її здійснення на працівника тиснуть різноманітні навантаження – емоційне, розумове, фізичне. У своїй роботі співробітники міліції постійно відчувають особисту небезпеку по відношенню до свого життя та здоров’я. Стикаючись з жорстокими злочинами, спробами підкупу, тиску з боку засобів масової інформації, політиків, громадськості, співробітник міліції постає перед вибором методів роботи. Однак, він не може застосовувати неправомірні та негуманні методи, не дивлячись на те, що в більшості випадків це дало б змогу швидше “розкрити” злочин. За таких умов може сформуватися так звана субкультура, яка негативно ставиться до прав людини і норм права. Вона дозволяє “благородно порушувати закон”, тобто виправдовує неправомірні дії правоохоронців щодо затриманих та інших осіб.
У тому випадку коли закон не врегульовує певні сторони діяльності міліції, доречно було б поставити питання про проголошення пріоритету етичних принципів над всіма іншими.
При вирішенні завдань охорони прав та свобод людини багато що залежить від рівня керівництва з боку вищестоящих посадових осіб міліції. Саме тому слід зупинитися на деяких аспектах моделі керівника. В ідеалі, звичайно необхідно було б, щоб це була особа, яка є взірцем чесності, добропорядності, професіоналізму і комунікабельності, що дозволить особі власним прикладом надихати своїх підлеглих на вчинення справедливих дій. Але це стає можливим лише за умов, що це буде гармонійно розвинута з усіх боків людина, яка вміє використовувати отримані знання та накопичений досвід у своїй професійній діяльності.
Ще хотілося б сказати про те, що в тому випадку коли менеджер “виріс” в самому підрозділі це має дозволити зробити його роботу більш ефективною. Наприклад, особа яка прийшла до певного підрозділу міліції зі сторони має набагато менше шансів для здійснення керівництва підрозділом на відміну від начальника, що пройшов по всіх службових сходах. Але при цьому начальник має уникати якихось панібратських стосунків з підлеглими. Крім того ця людина повинна мати високий рівень організаторських здібностей, що дозволить їй в дуже короткий термін створити ієрархічно побудовану систему управління. Оскільки, ми знаємо, що якщо людина навчилася організувати 2 – 3 особи, то в подальшому кількість для неї вже не буде мати значення, тому що потім такі особи будуть допомагати їй в управлінні.
Найбільш вдала модель управління повинна мати таку структуру, яка забезпечувала б можливість проведення конструктивних діалогів між всіма рівнями і в якій виробничі відносини були б засновані на принципах довіри та взаємних зобов’язань.
Спираючись на досвід зарубіжних країн, в Україні повинна бути вироблена стратегія в галузі попередження порушень прав і свобод громадян.
Вона має передбачати різні заходи:
- спільну зацікавленість держави, посадових осіб, фізичних осіб у захисті прав та свобод людини;
- державний контроль за цим захистом;
- встановлення взаємодії міліції та населення у розробці ефективних способів такого захисту;
- впровадження нових форм та методів захисту прав і свобод особи;
- зміцнення моральних цінностей та законності (виховання поваги до права та закону у всіх осіб);
- правове виховання через засоби масової інформації;
- підвищення рівня виконавчої дисципліни і посилення відповідальності за невиконання законів або певних розпоряджень на всіх рівнях;
- удосконалення законодавства у відповідності з нагальними потребами суспільства;
- своєчасне інформування про зміни в законодавстві, роз’яснення його положень, пробудження інтересу до знань законів та їх неухильного виконання.
Необхідність впровадження стандартів норм поведінки працівників міліції зумовлена нагальними потребами суспільства, а також метою та характером соціального замовлення. На нашу думку, найзручнішим документом, який містив би стандарти поведінки працівника міліції і які продиктовані соціальними сподіваннями більшості населення має стати – Деонтологічний кодекс працівника міліції України.
Кукушкин В.М. Полицейская деонтология. Социологический анализ зарубежных концепций. – М., 1994. – 140 с.
Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка (от 17 декабря 1979 г.) // Международные акты о правах человека. Сборник документов – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 1998. – С. 175 – 180.
1 - Саме таку назву було використано при перекладі основного документу, що регламентує діяльність осіб, які мають поліцейські повноваження