Горбачевький Віталій Якович,
Начальник Департаменту
освіти та науки МВС України

Права людини за законодавством України

Конституція України закріпила в гарантіях прав і свобод людини статус “змісту і спрямованості діяльності держави”, а забезпечення самих прав і свобод людини визначає як головний обов'язок держави (ст. 3).1 Система гарантій захисту прав людини в правовій державі спирається на законодавчу базу, яка постійно удосконалюється з метою охорони інтересів людини. Крім того, згідно ст. 28 Конституції України,2 людина має право на повагу до її гідності, при цьому ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському відношенню або покаранню. Жодна людина без її згоди не може бути піддана медичним, науковим або іншим дослідам. Вказана норма є відтворенням положень статті 5 Загальної декларації прав людини від 10  грудня 1948  р.,3 статей 7 і 10 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16  грудня 1966  р., статті 3 Європейської конвенції з прав людини від 4 листопада 1950 р.4, а також деяких інших актів міжнародного законодавства.

Спроби вирішення вказаної проблеми робилися ще в часи Катерини II. Свого часу вона заборонила застосовувати тортури до осіб, відносно яких проводився розшук і слідство, оскільки цей метод суперечить цивілізованості. При цьому застосування тортур не відповідає здоровому глузду, оскільки обвинувачений здатний звести наклеп на себе і інших, аби йому не заподіювали біль. Аналогічні твердження висловлює Ч.  Беккарія в своїй роботі «Про злочини і покарання», додаючи при цьому, що тортури заважають органам правосуддя відрізнити правого від винного і не може бути засобом досягнення істини.5 Відомий вчений-процесуаліст А.О.  Коні відзначає, що сучасний процес ставить суддю перед живою людиною. При цьому виконання морального обов`язку – це повага до людської гідності.

Основними міжнародними актами, які комплексно регулюють ці положення, є: Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів звернення і покарання від 10 грудня 1984  р. і Європейська конвенція про запобігання тортурам і нелюдським або таким, що принижують гідність, зверненням або покаранням.

Відповідно, під катуванням слід розуміти дію, умисно направлену на спричинення болю або страждання (фізичного або морального) з метою: отримати від людини відомості або визнання в скоєнні злочину; карати його за дії, які він здійснював; залякати або спровокувати до протиправних дій; дискримінація будь-якого характеру, коли такий біль або страждання сприяють державним посадовим особам виконувати свої безпосередні професійні обов'язки.

Зміст цього поняття не включає біль або страждання, що виникають унаслідок виключно законних санкцій, які невід`ємні від цих санкцій або викликаються ними випадково . Передбачено також, що ніякі виняткові обставини, якими б вони не були, стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність і тому подібне, а також наказ вищого начальника або державної влади не можуть бути виправданням катувань.

Вказаною Конвенцією6 передбачено, що з метою створення ефективного механізму попередження і протидії актам катувань, кожна держава-учасниця повинна:

  1. забезпечувати, щоб навчальні матеріали і інформація про заборону катувань повною мірою включалися в програми підготовки персоналу правоохоронних органів, цивільного або військового медичного персоналу, державних посадових осіб, які можуть мати відношення до утримання під вартою і допитів осіб;
  2. включити цю заборону в правила або інструкції, які стосуються обов'язків і функцій вказаних осіб;
  3. забезпечити швидке і неупереджене розслідування компетентними органами, за наявності достатніх підстав вважати, що катування було застосоване на території, яка знаходиться під його юрисдикцією;
  4. розглядати правила, інструкції, методи і практику щодо допиту, а також умови утримання під вартою і поводженням з людьми, які арештовані, затримані або схильні до тюремного висновку з тим, щоб не допускати випадків катувань;
  5. забезпечувати будь-якій особі право на звернення із скаргою до компетентних органів влади цієї держави і на швидкий неупереджений розгляд такої скарги, а також на забезпечення захисту позивача і свідків від будь-яких форм поганого поводження або залякування у зв'язку з його скаргою або будь-якими свідченнями;
  6. абезпечити в своїй правовій системі порядок, згідно якому жертва катувань отримувала б відшкодування збитків і мала підкріплене правовою санкцією право на справедливу і адекватну компенсацію, включаючи заходи реабілітації, а у разі смерті жертви унаслідок катувань право на компенсацію надавалося б її утриманцям;
  7. забезпечити, щоб будь-які свідчення, отримані при катуванні, не використовувалися як докази в ході судового розгляду, за винятком випадків, коли вони використовуються проти особи, звинуваченої в здійсненні катувань, як доказ того, що така заява була зроблена.
  8. розглянути питання про включення в національні закони норм, які забороняють зловживання владою і передбачають засоби захисту для жертв таких зловживань, а саме: право на реституцію, компенсацію і необхідну матеріальну, медичну, психологічну і соціальну допомогу та підтримку.

Україна, на наш погляд, зробила суттєві кроки у напрямі вдосконалення нормативно-правого регулювання заборони тортур, а саме категорично заборонені тортури і нелюдське ставлення або покарання незалежно від поведінки підслідного.

Стаття 22 КПК України забороняє отримання свідчень шляхом насильства, погроз і інших незаконних методів. При цьому гарантією дотримання цієї заборони є встановлена КК України відповідальність за примушення надавати свідчення (ч. 1 ст. 373), і за аналогічну дію, об'єднану із застосуванням насильства або з катуванням над особою (ч. 2 ст. 373).

Слід зазначити, що вказана норма має істотні недоліки, оскільки законодавець обмежився лише поняттям «Надавати свідчення», за наявності багатьох видів процесуальних дій, в ході яких можливе примушення надавати свідчення (допит, огляд, затримання, обшук, очна ставка, відтворення обстановки і обставин події і тому подібне).

Згідно з рішенням Європейського Суду від 22 вересня 1993 р. № 269,7 якщо встановлено, що особа отримала тілесне ушкодження під час перебування в поліції, на поліцію або на державу покладається обов'язок доведення, що такі пошкодження не були викликані або обумовлені діями або необережністю поліції. Законодавство України подібних положень не передбачає. У статті 22 КК України вказано, що метою покарання не є нанесення фізичних страждань або приниження людської гідності. Система покарань в кримінальному праві України не включає покарань, які б передбачали катування, нанесення тілесних ушкоджень, фізичного болю, або були направлені в основному на приниження честі і гідності людини. При цьому більшість людей розглядає особистий обшук, дактилоскопіювання, насильницький медичний огляд, цензуру, листування і тому подібне як дії протиправні. Хоча ці заходи проводяться згідно законодавства України щодо осіб узятих під варту і є виправданими щодо інтересів суспільства і держави.

Арешт ізолює правопорушника від навколишнього світу і наносить йому страждання вже тому, що він нівелює його право на самовизначення. Тому пенітенціарна система не повинна посилювати цих страждань. Цей моральний принцип закріплений в Мінімальних стандартних правилах поводження з ув`язненими.

На жаль, подібно до конституцій інших країн, Конституція України не встановила положення, відповідно якому покарання повинне визначатися тільки в межах, дійсно необхідних для досягнення мети покарання.

Вказані положення безпосередньо пов'язані з принципом карно-процесуальної справедливості, оскільки юстиція означає справедливість. Справедливий закон утілює в собі ідею рівної для всіх свободи, свободи робити все, що не порушує права громадян, все те, що не заборонене законом. Справедливий закон забороняє лише те, що завдає збитку і нічого не вимагає від чесних людей. «Справедливість – як справедливо відзначав Епікур, – сама по собі не є чимось, але у відносинах між людьми завжди є який-небудь договір про те, як діяти, щоб не шкодити і не завдавати збитку».

Справедливість, утілюючи в собі ідею рівності громадян перед законом і судом, немислима без свободи і законності. Закон виступає єдиним для всіх масштабом свободи. При цьому свобода окремої людини співвідноситься зі свободою інших людей, а право виступає регулятором можливостей реалізації свободи кожного. Встановлювані заборони і обмеження повинні бути доцільними з погляду гарантій свободи, а значить справедливими. Зміст права полягає в тому, щоб свободу всіх ввести в розумні, справедливі межі, реалізувати справедливість, дотримуючись принципу рівності людей перед законом і судом.

Справедливість, на наш погляд, це відповідність між правами і обов'язками людини, діями і визнаннями, яка визначається крізь призму рівності і свободи.

При цьому діяльність органів досудового слідства здійснюється відповідно до принципів поваги прав і свобод людини, законності, справедливості і тому подібне8 Така ж вимога щодо професійної діяльності працівників правоохоронних органів закріплена в Законах України „9Про міліцію” (ст. 3), „Про прокуратуру” (ст. 6), „Про оперативно-розшукову діяльність” (ст. 4) і ін.

Слід зазначити, що суд зобов'язаний вжити заходи для всебічного дослідження обставин справи і ухвалити законний, обґрунтований і справедливий вирок. Відповідно ст. 14 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права кожен має право при розслідуванні будь-якого злочину «на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і неупередженим судом, утвореним на основі закону».

Справедливість має на увазі відповідність вживаних до підсудного заходів примушення і покарання тяжкості вчиненого ним злочину і його особи. Вирок суду підлягає відміні (статті 367, 372 КПК України), якщо призначене судом покарання є явно не справедливим як унаслідок м'якості, так і суворості покарання.

Справедливість у сфері кримінального судочинства забезпечується і іншими правовими положеннями, які у зв'язку з судовою реформою, що проводиться в нашій країні, отримали статус принципів (наприклад, законність і верховенство має рацію; презумпції невинності; захисту від втручання в особисте і сімейне життя і ін.). У цих положеннях полягає фундаментальний правовий зв'язок між правовою справедливістю і тезою законодавця про заборону катування.



Перелік літератури

Ветрова  Г.Н. Закон і моральність в кримінальному судочинстві // Вестн. Моск. ун-та; Серія 11.  Право. – 1996. – № 1. – С. 54-58.

Гомієн Донна. Путівник по Європейській конвенції про захист прав людини. – Страсбург-Львів, Рада Європи, 1994. – 162 с.

Дженіс  М., Кей  Р., Бредні  Є. Європейське право у галузі має рацію людини: джерела і практика застосування. – До., 1997. – 374  с.

Добровольськая  Т.Н. Прінципи радянського кримінального процесу. – М., 1971. –192 с.

Коваленко  Є.Г. Крімінальній процес Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.

Коні А.О. Нравственныя начала въ уголовномъ процессъ: Вступительная лекція въ чтенія по уголовному судопроиздводству въ Императорскомъ Александровскомъ Лицеъ. – С.-Пб., 1902. – С. 21, 23-24.

Констітуція Україні: Офіц. текст: коментар законодавства Україні про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник / Авт.-упоряд. М.І.  Хавронюк. – До., 1999. – 544 с.

Лутовська Ст. Європейські стандарти боронуй катування. – До., 2001. – 5-6 с.

Маляренко  В.Т. Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засідок кримінального судочинства // Вісник Верховного Суду Україні. –1999. – № 1. – С. 41-44.

Норматівно-правові акти щодо охорони правопорядку / Упорядникі: ЛісюченкоВ.П., Цимбалюк В.С. та ін. – До., 1996. – 462 с.

ПіджаренкоА.М. „Історія і таємниці кримінального і політичного соска”. – К.: Юрінформ, 1994. – С. 47-48.

Положення про органи досудового слідства в системі Міністерства внутрішніх справ Україні // Наказ МВС Україні № 1600 від 25 грудня 2003 долі “Про організацію діяльності органів досудового слідства системи Міністерства внутрішніх справ Україні”.

Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. / Упоряд. Т. Яблонської. – К.: Сфера, 1999. – 342 с.




1 - Конституція України: Офіц. текст: коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник / Авт.-упоряд. М.І. Хавронюк. – К., 1999. – 544 с.

2 - Там же.

3 - Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. / Упоряд. Т. Яблонської. – К.: Сфера, 1999. – 342 с.

4 - Гомиен Донна. Путеводитель по Европейской конвенции о защите прав человека. – Страсбург-Львов, Совет Европы, 1994. – 162 с.

5 - Пиджаренко А.М. «История и тайны уголовного и политического сыска». – К.: Юринформ, 1994. – С. 47-48.

6 - Гомиен Донна. Путеводитель по Европейской конвенции о защите прав человека. – Страсбург-Львов, Совет Европы, 1994. – 162 с.

7 - Дженіс М., Кей Р., Бредлі Є. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. – К., 1997. – 374 с.

8 - Положення про органи досудового слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України // Наказ МВС України № 1600 від 25 грудня 2003 року “Про організацію діяльності органів досудового слідства системи Міністерства внутрішніх справ України”.

9 - Нормативно-правові акти щодо охорони правопорядку / Упорядники: Лисюченко В.П., Цимбалюк В.С. та ін. – К., 1996. – 462 с.