Костенко Олександр Миколайович,
доктор юридичних наук, професор,
завідувач відділу Інституту держави і права ім. В.М. Корецького
НАН України

Права людини у світлі «натуралістичної» юриспруденції

Проголошена у 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини вже 60 років сприяє соціальному прогресу. Це є свідченням життєздатності тієї ідеології, на якій ця декларація була заснована. Дослідження положень декларації в їх генетичному зв’язку з ідеологією Просвітництва, положеннями Декларації незалежності США 1776 року та Декларацій прав людини і громадянина 1789 року і 1793 року Великої французької революції дає підстави для висновку, що Загальна декларація прав людини стала реалізацією у контексті ХХ століття ідеї природного права. Саме втілена у декларації ідея природного права забезпечила видатну роль цього акту ООН у сприянні соціальному прогресу. Цей факт вказує на те, що подальший розвиток концепції прав людини має засновуватися на ідеї природного права, розвинутій у сучасному контексті. На нашу думку, сьогодні все нагальнішою стає потреба у розвитку концепції прав людини. І ось чому.

Наразі все більш очевидним стає поширення у світі феномену зловживання правами людини. Сваволя і ілюзії, що виявляються у вигляді зловживання правами людини, представляють реальну загрозу для сучасної цивілізації. Цим зловживанням сприяють, зокрема, неправильні (застарілі) уявлення про сутність прав людини. Еволюція наших уявлень про сутність прав людини – це закономірність, яка актуалізується для нас як виклик нового часу. Відповіддю на цей виклик повинен стати пошук нової, досконалішої концепції прав людини, яка виключала б користування правами людини з позиції сваволі і ілюзій.

Саме як зловживання правами людини слід визнати, наприклад, активність людей з так званою нетрадиційною сексуальною орієнтацією у вимозі легалізації одностатевих шлюбів під вивіскою боротьби за права людини. Те саме можна сказати про феміністок, що тлумачать права людини у вигляді «зрівнялівки» жінок і чоловіків. Це відноситься і до тих підприємців, які експлуатацію найманих працівників виправдовують правом людини на свободу підприємництва. А хіба не зловживанням правом людини на свободу слова є поширення журналістом отриманої ним з використанням свого статусу інформації в корисливих цілях? Спекуляцією правами людини в умовах демократії є і зловживання недобросовісних політиків, що полягають у використанні під час виборів волевиявлення громадян, які не мають належної політичної культури.

Для того, щоб знайти критерій, що дозволяє розрізняти права людини і псевдоправа людини, потрібно вирішити так зване «основне питання» концепції прав людини.

Для вирішення «основного питання» концепції прав людини треба по-новому інтерпретувати ідею природного права, на якій ця концепція має засновуватися. Як методологічний інструмент для цього пропонується застосувати так званий принцип соціального натуралізму, який полягає в наступній формулі: «Соціальні феномени так само природні, як і фізичні і біологічні, - вони породжуються Матір'ю-Природою і існують за її законами»1. Відповідно до принципу соціального натуралізму соціум – це «третя» природа, яка існує поряд з фізичною природою («перша» природа) і біологічною природою («друга» природа). Виходячи з принципу соціального натуралізму, «основне питання» концепції прав людини слід формулювати таким чином: «Права людини – це витвір Матері-Природи чи волі і свідомості людей, чи і того і іншого?». Вирішення цього питання можливе в світлі юриспруденції нового типу, заснованої на принципі соціального натуралізму, тобто в світлі «натуралістичної» юриспруденції. Згідно з нею, права людини – це свобода людини жити за природними законами суспільного життя, забезпечена шляхом закріплення її у законодавчих актах. Поширення останнім часом зловживань, що маскуються під цю свободу, тобто зловживань «правами людини» закріпленими у вигляді законодавства, становить новий виклик для сучасної цивілізації, на який можна відповісти лише через подальший розвиток концепції прав людини. Як же слід розвивати концепцію прав людини в контексті «натуралістичної» юриспруденції, аби забезпечити протидію зловживанням правами людини?

На нашу думку, доктрина «натуралістичної» юриспруденції вказує на те, що для протидії сваволі і ілюзіям, які проявляються у вигляді зловживань правами людини, нагальною є потреба доповнити поняття «природних прав людини» поняттям «природних обов’язків людини». Відповідно до «натуралістичної» юриспруденції, природні обов’язки людини – це обов’язки, що накладаються на людину природними законами суспільного життя, закріпленими у законодавчих актах. Наприклад, феномен необхідної оборони у світлі зазначеного підходу можна інтерпретувати так: природне право на життя однієї особи забезпечується природним обов’язком іншої особи не посягати на чиєсь життя. Порушення цього природного обов’язку породжує у того, хто захищається природне право на позбавлення життя нападника, якщо це необхідно для захисту свого життя. Саме таке співвідношення «природного права» і «природного обов’язку» відображено, зокрема, у ст. 36 Кримінального кодексу України.

Природні закони суспільного життя людей (в тому числі закони природного права) визначають поведінку людей через «механізм» волі і свідомості людини. Проходячи через волю і свідомість людини, зазначені закони трансформуються у «природні права» і «природні обов’язки». Узгодженість волі і свідомості людини із природними законами, і зокрема із законами природного права, за якими існує людське суспільство, утворює феномен, який називається правовою культурою цієї людини. Ця правова культура людини може бути також представлена як єдність «природних прав» і «природних обов’язків». Визначена у такий спосіб правова культура людей є радикальним засобом протидії зловживанням правами людини. А репресія може бути лише паліативним засобом. З цього можна зробити висновок, що формула забезпечення прав людини має бути такою: «правова культура громадян плюс репресія за порушення прав людини». Без правової культури використання законодавства про права людини стає проявом сваволі і ілюзій у вигляді зловживань правами людини. З принципу соціального натуралізму також випливає постулат: «Культура - мати порядку!». Зокрема, правова культура є «мати» такого правового порядку, за якого лише і може бути забезпечено права людини.

Виходячи з представленої таким чином концепції прав людини, критерій для розрізнення прав людини і псевдоправ людини можна визначити як «природність-протиприродність»: права людини - це права, що відповідають законам Матері-Природи, а «права» людини, що не відповідають цим законам, є пседоправами. За цим критерієм і слід визначати прояви сваволі і ілюзій у вигляді різних зловживань. І вимога легалізації одностатевих шлюбів, і «зрівнялівка» чоловіків та жінок, і експлуатація підприємцем найманих працівників, і поширення журналістом в корисливих цілях інформації, отриманої з використанням свого статусу, – все це слід визначати як зловживання правами людини по тому критерію, що така поведінка є протиприродною, тобто такою, що суперечить законам Матері-Природи. Критерій «природності-протиприродності» слід застосовувати у всіх випадках при визначенні прав людини. Наприклад, застосування цього критерію для тлумачення п.3 ст. 16 Загальної декларації прав людини, у якому зазначається, що «сім’я є природним і основним осередком суспільства…», дає підстави для висновку: одностатевий шлюб є протиприродним і тому не може існувати право людини на одностатевий шлюб – це псевдоправо. Легалізація одностатевих шлюбів, як і створення одностатевих «сімей», є проявом комплексу сваволі і ілюзій у вигляді зловживанням правами людини.

З допомогою критерію «природності-протипориродності» слід вирішувати також проблему: «Чи є нормою в контексті прав людини поділ народу на «еліту» і «масу»?». З позиції «натуралістичної» юриспруденції такий поділ є нормою соціального життя, тобто не є порушенням прав людини, якщо він відбувається за законами соціальної природи, тобто за критерієм соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури людей. Люди з вищою соціальною культурою утворюють «еліту» народу, природна роль якої полягає в тому, щоб «тягнути» за собою іншу частину народу по шляху соціального прогресу, а інша частина народу утворює «масу», природна роль якої полягає в тому, щоб «тягнутися» за «елітою». І в цьому немає перешкоди для реалізації прав людини. Навпаки, це сприяє їх реалізації. Те ж саме можна сказати про поділ людей на багатих і бідних, якщо цей поділ відбувається природним шляхом, тобто не як результат прояву сваволі і ілюзій людей, а за природними законами економіки, зокрема за законом економічної конкуренції. Протиприродним, а значить таким, що порушує права людини, слід визнати поділ людей на багатих і бідних в результаті експлуатації людини людиною, бо це суперечить природним законам економіки. Нормальною економікою є та, в якій експлуатація людини людиною витісняється розвиненою економічною конкуренцією в умовах вільного ринку, – це радикальний природний засіб проти експлуатації (а не революція, як пропонував К.Маркс).

Представлена таким чином концепція прав людини, заснована на «натуралістичній» юриспруденції, дозволяє адекватно відповідати на виклики нового часу, зокрема на такі актуальні питання як «соціальна диференціація людей і права людини», «конкуренція між людьми і права людини», «статева диференціація людей і права людини» і тому подібне. Чи є перешкодою для реалізації прав людини поділ людей на «еліту» і «масу», на конкурентноздатних і неконкурентноздатних, на чоловіків і жінок? На ці і подібні ним питання з позиції сформульованої відповідно до «натуралістичної» юриспруденції концепції прав людини слід відповісти так: усе, що узгоджується із законами соціальної природи не може бути перешкодою до забезпечення прав людини, а все, що не узгоджується з ними - є такою перешкодою. Більш того, слід визнати такою, що перешкоджає забезпеченню прав людини соціальну «зрівнялівку» людей, тобто штучне стирання різниці між «елітою» і «масою», конкурентноздатними і неконкурентноздатними людьми, чоловіками і жінками, бо це суперечить законам соціальної природи.

Якщо, виходячи з цих положень, що випливають з «натуралістичної» юриспруденції розглядати стан забезпечення прав людини в Україні на даний час, то, на наш погляд, слід зробити наступний висновок: 1) законодавство як інструмент репресії для паліативної протидії порушенням прав людини знаходиться у задовільному стані; 2) правова культура громадян як радикальний засіб протидії порушенням прав людини знаходиться у незадовільному стані. Для виправлення цього треба: по-перше, доповнити концепцію прав людини поняттям «природні обов’язки людини»; по-друге, з допомогою науки розкривати у законах природного права не лише те, що вони надають правову свободу людині, а й те, що вони накладають на неї правові обов’язки; по-третє, формувати правову культуру громадян як єдність правової свободи і правових обов’язків людини, не обмежуючись розвитком законодавства, яке є лише інструментом забезпечення прав людини, що використовується залежно від правової культури громадян.

Однак, пріоритетний розвиток правової культури громадян для забезпечення прав людини не означає, що не має розвиватися також законодавство, спрямоване на це. Зокрема, на нашу думку, слід для цього законодавчо закріпити право громадян України на конституційну скаргу як ефективний інструмент забезпечення прав людини (враховуючи досвід, наприклад, ФРН).

Це лише деякі положення щодо концепції прав людини та засобів їх забезпечення, які випливають з доктрини «натуралістичної» юриспруденції.



1 - Детальніше про принцип соціального натуралізму див.: Костенко О.М. Культура і закон – у протидії злу. – Київ: Атіка. – 2008. – 352 с.