Гайдук та інші проти України

РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Друга секція
ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ
щодо прийнятності

заяв №№ 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99,

48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99,

53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00,

поданих Іваном Юрійовичем ГАЙДУКОМ та іншими проти України

Європейський суд з прав людини (друга секція) в засіданні 2 липня 2002 р.

єдиною палатою у складі:

п. Ж.-П. Коста, голова

п. А.Б. Бака, член суду

п. Гаукур Йорундсон, член суду

п. К. Юнгвірт, член суду

п. В. Буткевич, член суду

пані В. Томассен, член суду

п. М. Угрехелідзе, член суду

п. Т.Л. Ерлі, заступник секретаря секції,

Беручи до уваги заяви №№ 45526/99 і 46099/99, подані до Європейської комісії

з прав людини 25 липня 1998 р. і 31 жовтня 1998 р.,

Беручи до уваги зазначені вище заяви, подані до Європейського суду з прав

людини в період з 11 грудня 1998 р. по 11 лютого 2000 р.,

Відповідно до статті 5, п. 2, Протоколу № 11 до Конвенції, згідно з яким Судові

передана компетенція щодо розгляду заяв, поданих до Комісії,

Враховуючи зауваження, подані Урядом - відповідачем, та зауваження, подані

у відповідь заявниками,

На підставі судового розгляду ухвалив таке рішення:

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВ

Фактичний бік справ, виходячи з викладу сторін, може бути узагальнений таким

чином.

А. Особливі обставини справи

1. Виникнення справи та факти, спільні для всіх заявників

Всі заявники — громадяни України, мешкають в Україні, уклали договори

заощадження з Ощадним банком України (іменованим далі "Банк"), який до 1992 р.

входив до складу Ощадного банку СРСР. За винятком деяких випадків, окремо

зазначених нижче, всі згадані договори були укладені в 1980 рр. Відповідно до цих

договорів "Держава гарантує (гарантувала) повне повернення вкладів на першу

вимогу вкладника", причому не передбачалися жодні обмеження для цього правила.

У 1996 р. державні органи України запровадили грошову реформу з метою

заміни колишньої грошової одиниці - карбованця, новою - українською гривнею за

співвідношенням 100000 карбованців за 1 гривню. Цей обмін позначився також і на

вкладах заявників, які вже були суттєво знецінені інфляцією.

21 листопада 1996 р. парламент (Верховна Рада) прийняв закон № 537/96 про

гарантії держави щодо відшкодування вкладів українських громадян. Статтею З

згаданого закону передбачене індексування вкладів заявників у співвідношенні 1

карбованець до 1,05 гривні. Статтею 7 закону передбачений механізм поступового

відшкодування проіндексованих заощаджень залежно від віку вкладника, розміру

вкладу та інших критеріїв. Щороку Уряд ухвалює порядок відшкодування із

зазначенням категорій громадян, що мають право на компенсаційні виплати протягом

року. Відповідно до таких постанов тільки особи, що досягли восьмидесятирічного

віку, мають право на одержання частини заощаджених коштів (48 гривень або близько

10 євро на особу). Крім того, у разі смерті вкладника спадкоємці мають право на

одержання 150 гривень на оплату похоронів.

У кінці 1980 рр. кожний з заявників подав позов до Банку в компетентні судові

органи з метою одержання частини або повної суми свого індексованого вкладу в

гривнях. Позови були відхилені як у судах першої інстанції, так і після оскарження в

касаційному порядку. У більшості рішень суди зазначали, що відповідно до закону №

537/96 відшкодування вартості зазначених вкладів неможливе, зважаючи на

відсутність законних підстав, встановлюваних згаданим законом і зазначених у

постанові Уряду, оскільки відповідний заявник не досяг восьмидесятирічного віку.

Стосовно п’ятого, дванадцятого, тринадцятого і чотирнадцятого заявників, які досягли

зазначеного віку, судами було зазначено, що компенсаційні виплати за їхніми

вкладами можливі лише в розмірі 48 гривень, а відшкодування вкладів у повному

обсязі чинним законодавством не передбачене.

Надалі, деякі з заявників марно намагалися оскаржити остаточне рішення в

порядку опротестування ("в порядку нагляду") в Верховному Суді України чи у

відповідному обласному суді.

2. Особливості справи кожного з заявників

1) Перший заявник (заява № 45526/99, подана 25 липня 1998 р.)

Перший заявник, Іван Юрійович Гайдук, 1927 р. народження, мешкав у

Виноградові. В листі від 1 квітня 1999 р. його дружина Євдокія Михайлівна Гайдук

повідомила суд, що її чоловік помер 4 березня 1999 р. і що вона має намір підтримати

його заяву. У січні 1998 р. заявник подав в суд першої інстанції Виноградова позов до

Банку про повернення йому частини його проіндексованого вкладу, а саме 7000

гривень. Своїм рішенням від 27 січня 1998 р., підтвердженим у касаційному порядку

ухвалою Закарпатського обласного суду від 24 лютого 1998 р., суд відхилив позов.

2) Другий заявник (заява № 46099/99, подана 31 жовтня 1998 р.)

Другий заявник, Володимир Сергійович Панасенко, 1921 р. народження,

мешкає в Києві. У травні 1998 р. він подав в Шевченківський районний суд міста

Києва позов до Банку про повернення йому повної суми його проіндексованого

вкладу, а саме 6422,85 гривні. Своїм рішенням від 12 травня 1998 р., підтвердженим у

 

касаційному порядку ухвалою Київського міського суду від 17 червня 1998 р., суд

відхилив позов.

3) Третій і четвертий заявники (заява № 47088/99, подана 11 грудня 1998

р.)

Третій і четвертий заявники, Станіслав Іванович Марциновський і Галина

Михайлівна Марциновська, відповідно 1938 і 1937 р. народження, мешкають у

Коломиї. Договір про заощадження уклали в 1991 р.

У квітні 1999 р. заявники подали в суд першої інстанції Коломиї позов до

Банку про повернення їм повної суми їхнього проіндексованого вкладу, а саме 10000

гривень. Своїм рішенням від 30 квітня 1999 р., підтвердженим у касаційному порядку

ухвалою Івано-Франківського обласного суду від 1 червня 1999 р., суд відхилив позов.

4) П’ятий заявник (заява № 47176/99, подана 11 грудня 1998 р.)

П’ятий заявник, Марія Іванівна Мирошниченко, 1915 р. народження, мешкає в

Запоріжжі. Договір про заощадження з Банком уклала у 1956 р.

У травні 1998 р. заявниця подала в Жовтневий районний суд м. Запоріжжя

позов до Банку про повернення їй повної суми її проіндексованого вкладу, а саме

3235,13 гривні. Своїм рішенням від 14 травня 1998 р., підтвердженим у касаційному

порядку ухвалою Запорізького обласного суду від 11 червня 1998 р., суд відхилив

позов. Суд зазначив, зокрема, що відповідно до закону № 537/96 від 21 листопада 1996

р. та згідно з механізмом, передбаченим Урядом, компенсаційна виплата за вкладом

заявниці можлива лише в розмірі 48 гривень, а відшкодування вкладу в повному

обсязі чинним законодавством не передбачене.

5) Шостий заявник (заява № 47177/99, подана 28 липня 1998 р.)

Шостий заявник, Віктор Іванович Гордієнко, 1925 р. народження, мешкає у

Запоріжжі. Договір про заощадження уклав у 1990 р.

У лютому 1998 р. заявник подав в Орджонікідзевський районний суд м.

Запоріжжя позов до Банку про повернення йому повної суми його проіндексованого

вкладу, а саме 23152,02 гривні. Своїм рішенням від 26 лютого 1998 р., підтвердженим

у касаційному порядку ухвалою Запорізького обласного суду від 24 березня 1998 р.,

суд відхилив позов.

6) Сьомий і восьмий заявники (заява № 48018/99, подана 26 грудня 1998 р.)

Сьомий і восьмий заявники, Олександр Володимирович Бочкарьов і Людмила

Антонівна Бочкарьова, відповідно 1963 і 1968 р. народження, мешкають у Новій

Одесі.

У червні 1998 р. заявники подали в суд першої інстанції Нової Одеси позов до

Банку про повернення їм повної суми їхнього проіндексованого вкладу, а саме 4478,25

гривні. Своїм рішенням від 2 червня 1998 р., підтвердженим у касаційному порядку

ухвалою Миколаївського обласного суду від 8 липня 1998 р., суд відхилив позов.

7) Дев’ятий заявник (заява № 48043/99, подана 20 квітня 1999 р.)

 

Дев’ятий заявник, Яків Захарович Сапожников, 1923 р. народження,

мешкає в Харкові.

У січні 1999 р. заявник подав в Київський районний суд м. Харкова позов до

Банку про повернення йому повної суми його проіндексованого вкладу, а саме 282300

гривень. Своїм рішенням від 11 січня 1999 р. суд зазначив, що сума вкладу заявника

становить 25615 гривень, і відхилив позов. Харківський обласний суд ухвалою від 16

лютого 1999 р. залишив без змін рішення суду першої інстанції від 11 січня 1999 р.

8) Десятий заявник (заява № 48071/99, подана 5 січня 1999 р.)

Десятий заявник, Афанасій Федорович Смольський, 1928 р. народження,

мешкає у Харкові.

У березні 1999 р. заявник подав в Ленінський районний суд м. Харкова позов

до Банку про повернення йому повної суми його проіндексованого вкладу, а саме 8310

гривень. Своїм рішенням від 2 березня 1999 р., підтвердженим у касаційному порядку

ухвалою Харківського обласного суду від 6 квітня 1999 р., суд відхилив позов.

9) Одинадцятий заявник (заява № 48580/99, подана 15 лютого 1999 р.)

Одинадцятий заявник, Михайло Васильович Балагурак, 1932 р. народження,

мешкає в Коломиї.

У квітні 1999 р. заявник подав в суд першої інстанції Коломиї позов до Банку

про повернення йому повної суми його проіндексованого вкладу, а саме 11632

гривень. Своїм рішенням від 16 квітня 1999 р., підтвердженим у касаційному порядку

ухвалою Івано-Франківського обласного суду від 11 травня 1999 р., суд відхилив

позов.

10) Дванадцятий і тринадцятий заявники (заява № 48624/99, подана 25

грудня 1998 р.)

Дванадцятий і тринадцятий заявники, Григорій Артемович Ладижинський і

Ганна Максимівна Ладижинська, відповідно 1915 і 1918 р. народження, мешкають у

Ніжині.

У липні 1998 р. заявники подали в суд першої інстанції Ніжина позов до Банку

про повернення їм повної суми їхнього проіндексованого вкладу, а саме 14928

гривень. Своїм рішенням від 29 липня 1998 р., підтвердженим у касаційному порядку

ухвалою Чернігівського обласного суду від 1 вересня 1998 р., суд відхилив позов. Суд

зазначив, зокрема, що відповідно до закону № 537/96 та згідно з механізмом,

передбаченим Урядом, компенсаційна виплата за вкладом заявників можлива лише в

розмірі 48 гривень, а виплата вкладу в повному обсязі чинним законодавством не

передбачена.

11) Чотирнадцятий заявник (заява № 49426/99, подана 7 травня 1998 р.)

Чотирнадцятий заявник, Феодосія Іванівна Трубочкина, 1900 р. народження,

мешкає в Черкасах. У Суді її інтереси представляє її син Віктор Герасимович

Крисанов. У вересні 1998 р. він подав в районний Соснівський суд м. Черкаси позов

до Банку про виплату заявниці повної суми її проіндексованого вкладу, а саме 6520,75

гривні. Своїм рішенням від 21 вересня 1998 р., підтвердженим у касаційному порядку

 

ухвалою Черкаського обласного суду від 21 жовтня 1998 р., суд відхилив позов. Як і в

попередньому випадку, суд зазначив, що компенсаційна виплата за вкладом можлива

лише в розмірі 48 гривень, а виплата вкладу в повному обсязі чинним законодавством

не передбачена.

Листом від 10 травня 2002 р. п. Крисанов повідомив Суд про смерть своєї

матері, не зазначивши її дати. Він підтвердив також свій намір підтримувати свою

заяву далі.

12) П’ятнадцятий заявник (петиція № 50354/99, подана 13 березня 1999 р.)

П’ятнадцятий заявник, Володимир Васильович Попелянський, 1926 р.

народження, мешкає у Вчорайшому. У грудні 1999 р. він подав у Ружинський суд

першої інстанції позов до Банку про виплату повної суми його проіндексованого

вкладу, а саме 48127.74 гривні. Суд відхилив позов рішенням від 13 грудня 1999 р.,

підтвердженим у касаційному порядку ухвалою Житомирського обласного суду від 26

січня 2000 р.

13) Шістнадцятий заявник (заява № 51934/99, подана 22 червня 1999 р.)

Шістнадцятий заявник, Анатолій Юхимович Снігир, 1936 р. народження,

мешкає в Києві.

У грудні 1998 р. він подав в Дарницький районний суд м. Києва позов до Банку

про виплату йому повної суми його проіндексованого вкладу, а саме 4750,20 гривні.

Своїм рішенням від 7 грудня 1998 р., підтвердженим у касаційному порядку ухвалою

Київського міського суду від 20 січня 1999 р., суд відхилив позов.

14) Сімнадцятий заявник (заява № 51938/99, подана 24 липня 1998 р.)

Сімнадцятий заявник, Валентина Василівна Попова, 1926 р. народження,

мешкає в Макіївці.

У лютому 1999 р. вона подала в Советський районний суд Макіївки позов до

Банку про виплату їй повної суми її проіндексованого вкладу, а саме 52603,95 гривні.

Позов відхилений рішенням суду від 18 лютого 1999 р., підтвердженим у касаційному

порядку ухвалою Донецького обласного суду від 18 березня 1999 р.

15) Вісімнадцятий заявник (заява № 53423/99, подана 9 грудня 1998 р.)

Вісімнадцятий заявник, Петро Федосійович Самойлов, 1935 р. народження,

мешкає в Харкові. Договір про заощадження уклав із Банком у 1970 р.

У червні 1999 р. заявник подав у суд першої інстанції м. Харкова позов до

Банку про повернення йому повної суми його проіндексованого вкладу, а саме

11026,05 гривні. Своїм рішенням від 21 червня 1999. р., підтвердженим у касаційному

порядку ухвалою Харківського обласного суду від 20 липня 1999 р., суд відхилив

позов.

16) Дев’ятнадцятий заявник (заява № 53424/99, подана 27 жовтня 1999 р.)

Дев’ятнадцятий заявник, Олексій Остапович Кривоніс, 1926 р. народження,

мешкає в Києві. Договір про заощадження уклав у 1990 р.

 

У травні 1999 р. він подав в Старокиївський районний суд м. Києва позов до

Банку про виплату йому повної суми його проіндексованого вкладу, а саме 10410

гривень. Своїм рішенням від 11 травня 1999 р., підтвердженим у касаційному порядку

ухвалою Київського міського суду від 28 липня 1999 р., суд відхилив позов.

17) Двадцятий заявник (заява № 54120/00, подана 5 жовтня 1999 р.)

Двадцятий заявник, Віктор Миколайович Недин, 1939 р. народження, мешкає в

Березівці. Договір про заощадження уклав у 1976 р.

У березні 1999 р. він подав у Березівський суд першої інстанції позов до Банку

про виплату йому повної суми його проіндексованого вкладу, а саме 54851,57 гривні.

Своїм рішенням від 12 березня 1999 р., підтвердженим у касаційному порядку

ухвалою Одеського обласного суду від 1 червня 1999 р., суд відхилив позов.

18) Двадцять перший заявник (заява № 54124/00, подана 10 вересня 1998

р.)

Двадцять перший заявник, Феня Кирілівна Костенко, 1938 р. народження,

мешкає в Євпаторії.

У березні 1999 р. вона подала в Кілійський суд першої інстанції позов до Банку

про виплату їй повної суми її проіндексованого вкладу, а саме 12447,81 гривні. Своїм

рішенням від 23 березня 1999 р., підтвердженим у касаційному порядку ухвалою

Одеського обласного суду від 25 травня 1999 р., суд відхилив позов.

19) Двадцять другий заявник (заява № 54136/00, подана 15 листопада 1996

р.)

Двадцять другий заявник, Андрій Якович Шевченко, 1928 р. народження,

мешкає в Києві.

У березні 1999 р. він подав у Шевченківський районний суд м. Києва позов до

Банку про виплату йому повної суми його проіндексованого вкладу, а саме 1327,20

гривні. Своїм рішенням від 12 березня 1999 р., підтвердженим у касаційному порядку

ухвалою Київського міського суду від 13 жовтня 1999 р., суд відхилив позов.

20) Двадцять третій заявник і двадцять четвертий заявники (заява №

55542/00, подана 23 лютого 2000 р.)

Двадцять третій і двадцять четвертий заявники, Антоніна Пилипівна Ушакова і

Ніна Михайлівна Ушакова, відповідно 123 і 1945 р. народження, мешкають у

Хмельницькому.

У серпні 1999 р. вони подали в суд першої інстанції м. Хмельницького позов до

Банку про виплату їм повної суми їхнього проіндексованого вкладу, а саме 17654,65

гривні. Своїм рішенням від 27 серпня 1999 р., підтвердженим у касаційному порядку

ухвалою Хмельницького обласного суду від 23 вересня 1999 р., суд відхилив позов.

21) Двадцять п’ятий і двадцять шостий заявники (заява № 56019/00,

подана 11 лютого 2000 р.)

 

Двадцять п’ятий і двадцять шостий заявники, Світлана Іванівна Супрун і

Вячеслав Миколайович Супрун, відповідно 1948 і 1971 р. народження, мешкають у

Лисичанську.

У жовтні 1999 р. вони подали в суд першої інстанції м. Лисичанська позови до

Банку про виплату їм повної суми їхніх проіндексованих вкладів, а саме 5331,90

гривні. Рішеннями від 4 жовтня 1999 р., підтвердженими в касаційному порядку

ухвалами Луганського обласного суду від 13 січня 2000 р., суд відхилив позови. За

словами заявників, їхні подання у Верховний Суд, що мали на меті його звернення до

Конституційного Суду для перевірки конституційності закону № 537/96, були

залишені без уваги.

В. Існуюче внутрішнє законодавство та практика

1. Положення щодо повернення та індексування вкладів

Стаття 41 частина перша Конституції України проголошує: "Кожен має право

володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю".

У відповідних частинах статті 384 Цивільного кодексу зазначається:

"Громадяни можуть зберігати кошти в державних трудових ощадних

касах та в інших кредитних установах, розпоряджатися вкладами (...).

Держава гарантує таємницю вкладів, їх збереження і видачу за

першою вимогою вкладника".

Стаття 39, третя частина, закону № 872-ХІІ від 20 березня 1991 р. "Про банки

та банківську діяльність", чинного до січня 2001 р., викладена в такій редакції:

"Україна гарантує збереження вкладів і цінних паперів громадян в

Ощадному банку України та їх видачу вкладникам на першу вимогу".

Відповідні положення закону № 537/96 від 21 листопада 1996 р. "Про державні

гарантії відновлення заощаджень громадян України" говорять:

Стаття 1. На підставі цього Закону встановлюються зобов’язання

держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові

заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку

СРСР (...), що діяли на території України (...).

Компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України,

поміщені в установи Ощадного банку України (...) протягом 1992 - 1994 років і які

знаходились на рахунках Ощадного банку України не менше одного повного

календарного року в період 1992 - 1995 років (...).

Стаття 2. Держава зобов’язується забезпечити збереження та відновлення

реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому

порядку.

Стаття 3. Встановити, що заощадження громадян, зазначені у частині

першій статті 1 цього Закону, відновлюються у співвідношенні 1 карбованець

заощаджень на 1,05 гривні за станом на 1 жовтня 1996 року.

 

Стаття 6. Компенсація громадянам України втрат від знецінення

грошових заощаджень проводиться (...) за рахунок Державного бюджету України

починаючи з 1997 року.

Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному

бюджеті України окремою статтею.

Стаття 7. Заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника,

суми вкладу, інших обставин, у межах коштів, передбачених для цього

Державним бюджетом України на поточний рік.

Перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексованих грошових

заощаджень, а також обсяг виплат згідно із статтею 8 цього Закону у межах

коштів, передбачених Державним бюджетом України, встановлюються Кабінетом

Міністрів України. (Частина друга статті 7 в редакції Закону N 201/98-ВР від

24.03.98).

Стаття 8. У разі смерті вкладника спадкоємці (...)можуть (...) одержати

частину проіндексованого вкладу для організації похорону (...), сума якої

визначається виходячи з розміру державної допомоги на поховання. (Частина перша

статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 201/98-ВР від 24.03.98 ).

Категорії осіб, що мають право на виплату вкладів, визначаються постановами,

які приймаються щорічно Кабінетом Міністрів на майбутній рік (постанови № 1210

від 31 жовтня 1997 р.; № 825 від 8 червня 1998 р.; № 457 від 25 березня 1999 р.; № 817

від 17 травня 2000 р., № 275 від 26 березня 2001 р.). Згідно з цими постановами право

на виплату частини вкладу надається тільки тим вкладникам, які досягли на 1 січня

1997 р. восьмидесятирічного віку, а також спадкоємцям померлих вкладників на

організацію похоронів. Вкладникам, що належать до першої категорії, виплачується

по 48 гривень (близько 10 євро), а спадкоємцям померлих вкладників - сума,

еквівалентна допомозі на похорон, а саме 150 гривень (близько ЗО євро). З 1999 р.

право на часткову виплату вкладів надане також інвалідам війни. Постановою № 275

на 2001 р. до згаданих категорій вкладників були включені особи, що досягли на 1

січня 2001 р. столітнього віку, а також особи, що досягли восьмидесятирічного віку на

цю дату. Вкладники, що належать до цієї останньої категорії, мають право на

одержання 50 гривень. Всі зазначені виплати можуть здійснюватися лише "в межах

коштів, виділених у рамках державного бюджету на відповідний рік".

Ухвалою № 1-5/117 від 15 березня 1999 р. про порядок застосування закону №

537/96, обов’язковою для всіх судових органів України, Верховний Суд України

зазначив, що в разі звернення громадян до суду зі скаргами щодо здійснення гарантій

з повернення проіндексованих вкладів такі скарги, що складаються у відповідності до

чинних норм законодавства, розглядаються в порядку позовного провадження. При

розгляді таких справ суди мають брати до уваги той факт, що йдеться не про

відповідальність за недотримання договору, укладеного між вкладником і

Ощадбанком, а про повернення вкладів, переоцінених згідно з відповідними

положеннями. Крім того, на думку Верховного Суду, компенсація проіндексованих

вкладів здійснюється виключно через установи Банку. Отже, у разі спору в справі як

відповідачі повинні фігурувати регіональний підрозділ Банку і Державне казначейство

України. Банк здійснює виплату проіндексованих вкладів у межах, передбачених для

цього державним бюджетом України, за рахунок виділених коштів і згідно з

порядком, визначеним Кабінетом Міністрів. Таким чином, у випадках, коли суд

 

констатує, що відповідні кошти не перераховані Банку або що позивач не належить до

осіб, які мають право на виплату вкладів у відповідний рік, позов має бути

відхилений. У разі якщо позов стосується суми, вищої за визначену, суд задовольняє

позови в межах, визначених законом про гарантії держави щодо відновлення

заощаджень.

5 квітня 2002 р. Кабінет Міністрів ухвалив постанову щодо виплати в 2002 р.

грошових заощаджень громадян Україні, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи

колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України. Цим актом Уряд

виділив 500 млн. гривень з державного бюджету на індексування індивідуальних

вкладів. З цієї суми 65 млн. гривень призначені спадкоємцям вкладників, померлих в

період з 1997 по 2002 р., за умови, що вони не одержували компенсацію передбачену

статтею 8 закону № 537/96. Решта 435 мільйонів мають бути розподілені між іншими

вкладниками. Сума, що виплачується кожному з вкладників, обмежується, в принципі,

150 гривнями для першої категорії осіб і 50 гривнями для другої категорії.

2. Положення щодо розгляду справ у Конституційному Суді

Відповідні положення закону № 422/96 від 16 жовтня 1996 р. "Про

Конституційний Суд України" визначають таке:

Стаття 13.

"Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів

Президента України, актів Кабінету Міністрів України (...);

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України".

Стаття 40.

"Суб’єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень

Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 1 статті 13

цього Закону, є Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів

України (...), Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з

прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим".

Стаття 41.

"Суб’єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків

Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 статті 13

цього Закону, є:

за пунктом 4 - Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів

України (...), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний

Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна

Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування".

Право звернення до Конституційного Суду з метою визнання

неконституційності законів та нормативних актів не надається громадянам. Проте,

згідно з постановою Верховного Суду від 1 листопада 1996 р., якщо питання про

конституційність виникає в ході звичайного судового провадження, будь-який суд має

право на законних підставах і в будь-який час поставити преюдиціальне питання

перед Верховним Судом, який, у свою чергу, може звернутися з поданням до

Конституційного Суду.

 

СУТЬ СКАРГ ЗАЯВНИКІВ

Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції, заявники скаржаться на

те, що держава, як гарант зобов’язань Банку, в односторонньому порядку обмежила

їхні права як сторони в договорі, що є непропорційним втручанням і не спрямоване на

законну ціль. З огляду на відсутність можливості одержати свої проіндексовані вклади

заявники вважають, що стосовно них порушене право на вільне користування своїм

майном.

Заявники скаржаться також на те, що ставлячи здійснення їхнього права на

розпорядження своїм майном у залежність від вікового цензу, українська держава

створила підстави для дискримінації, яка забороняється статтею 14 Конвенції.

Крім того, не посилаючись на конкретні положення Конвенції, заявники

стверджують, що застосовуючи норми закону № 537/96 у їхніх справах, попри

очевидну несумісність цього акту з Конституцією й Конвенцією та відмовляючись

звернутися до Конституційного Суду з приводу конституційності згаданого закону,

національні суди порушили їхнє право на ефективне звернення в національні інстанції

з метою захисту їхніх прав, гарантованих Конвенцією та Протоколами до неї.

ПРАВОВІ АСПЕКТИ

А. Стосовно locu standi п. Гайдука і п. Крисанова

Суд констатує, що листами від 1 квітня 1999 р. і 10 травня 2002 р. пані Гайдук,

дружина першого заявника (Івана Юрійовича Гайдука) і п. Крисанов, син і

представник чотирнадцятого заявника (Феодосії Іванівни Трубочкиної)

поінформували Суд про смерть обох згаданих заявників. Вони також висловили намір

далі підтримувати їхні заяви.

Суд відзначає, що в багатьох справах, коли заявник помирав в період розгляду,

він враховував бажання продовжувати розгляд, висловлене спадкоємцями або

близькими родичами (див., напр., рішення у справах X. Проти Франції від 341 березня

1992 р., серія А № 234-С, с. 89, п. 26; Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 р.,

серія А №281-А, с. 8, п. 2).

Суд зазначає, що ця заява стосується майнового права, яке, в принципі,

переходить на спадкоємців, і що розгляд справи для одержання можливого

відшкодування за порушення прав, про які йдеться, бажає продовжити найближчий

член родини заявника (див. Бьоркен і Ед проти Швеції, заява № 12526/86, рішення

Комісії від 7 лютого 1991 р., Рішення і доповіді (DR) 68, с. 104). Зокрема, пані Гайдук

і п. Крисанов стверджують, що результат розгляду має визначальне значення для їхніх

власних законних інтересів; пані Гайдук посилається, крім того, на інтереси свої двох

неповнолітніх дітей 1984 р. народження. З цього приводу Суд нагадує, що бажання

спадкоємців підтримувати заяви померлої особи дуже часто вмотивовується

міркуваннями морального порядку, спрямованими на те, аби досягти справедливості

навіть після смерті особи, чиї права були порушені, надто, коли результат розгляду в

Суді може зачепити інших осіб (див. Малуш проти Чеської Республіки (ріш.), №

33071/96, СЕDН 2000-ХІІ).

За цих обставин Суд вважає, що вдова п. Гайдука і син пані Трубочкиної мають

право виступати замість них у цих справах. Відповідно належить продовжити розгляд

зазначених заяв.

 

 

 

 

 

В. Стосовно попереднього заперечення Уряду

Визнаючи за Судом компетенцію ratione temporis щодо розгляду заяв, Уряд

одразу висуває заперечення про неприйнятність з огляду на сумісність заяв ratione personae з положеннями Конвенції. З цього приводу Уряд нагадує, що відповідно до

статті 34 Конвенції в Суд можуть подаватися заяви фізичними особами (...), які

вважають себе потерпілими через порушення однією з Високих Договірних Сторін

прав, визнаних Конвенцією або Протоколами до неї. Уряд зазначає, що для того, щоб

оголошувати себе потерпілим через порушення його прав власності, заявник повинен

довести, що таке право існувало або, що він міг бути визнаний таким, що має право на

майнову користь після дотримання умов, передбачених законодавством. Проте, за

недотримання таких умов заявник не має згаданих прав, і держава не може вважатися

відповідальною за те, що його претензії не були задоволені (див. С. проти Франції,

заява № 10443/83, рішення Комісії від 15 липня 1988 р., DR, 56, С. 20).

З цієї точки зору Уряд наголошує на різниці між діями з простого повернення і

"компенсації" вкладів заявників. Так, на думку Уряду, кожен із заявників має в Банку

два паралельні, але окремі рахунки: власне ощадний рахунок, відкритий самим

заявником до 1992 р., і компенсаційний рахунок, відкритий державою з метою

компенсувати знецінення першого рахунку внаслідок інфляції. Уряд зазначає, що

заявники претендують на виплату сум, що знаходяться саме на другому, а не на

першому рахунку. Проте, якщо кожний заявник є беззаперечно власником коштів,

покладених ним самим на перший рахунок, він не має первісне жодного права

власності щодо коштів, внесених державою на другий, доки не задовольнятиме

вимогам, визначеним законом № 537/96. Відтак, Уряд вважає, що заявники не можуть

посилатися на будь-яке попереднє право власності на кошти, що на них вони

претендують, а отже не можуть і вважати себе "потерпілими" через порушення в

розумінні статті 34 Конвенції. З огляду на сказане Уряд просить Суд визнати заяви

несумісними ratione personae з положеннями Конвенції.

Заявники не погоджуються з такою аргументацією. Вони нагадують, що,

укладаючи з ними договір про заощадження, Банк зобов’язався повернути їм вкладені

кошти на першу вимогу. В подальшому, визнавши державу відповідальною за долю

вкладів, законодавець надав їм боргову вимогу щодо держави, яка, в свою чергу, в

односторонньому порядку ухилилася від своїх зобов’язань. Відтак, заявники твердять,

що, як носії майнового права, якого не дотримується держава, вони можуть вважати

себе потерпілими через зазначене порушення прав. Крім того, вони зазначають, що

вичерпали засоби внутрішнього правового захисту, які були їм надані, та виконали

інші формальні умови для звернення до Суду, а отже немає причин ставити під сумнів

їхній статус потерпілих.

Суд нагадує, що "потерпілим" згідно зі статтею 34 вважається особа, якої

прямо стосується спірний акт чи бездіяльність, тобто особа, що особисто, прямо і

правомірно зацікавлена в тому, аби покласти край такій ситуації (див. №№ 1420/62,

1477/62, 1478/62, рішення Комісії, Щорічник 6, с. 591). Суд також нагадує, що

наявність порушення може мати місце навіть за відсутності шкоди, яка враховується

лише при визначенні справедливої сатисфакції (див., напр., рішення у справі Прагера і

Обершліка проти Австрії від 26 квітня 1995, серія А, № 313, с. 19, п. 6). Стосовно

цього Суд вважає, що питання про те, чи може заявник вважати себе "потерпілим"

згідно зі статтею 34 Конвенції, стосується не суті чи змісту спірного права, а лише

його відношення до особи, що посилається на нього (див., mutatis mutandis, справу

Санлеса Санлеса проти Іспанії (ріш.), № 48335/99, 26 жовтня 2000 р., не опублікована, і справу Боффа та ін. проти Сан-Маріно, заява № 26536/95, рішення Комісії від 15

січня 1998 р., DR 92, с. 27).

У цьому випадку Суд констатує, що всі заявники вимагають від держави

виплатити їм суми, що відповідають, на їхню думку, коштам, що їхніми власниками

вони є і які вони вклали в Банк. Вони також скаржаться на застосування

національними судовими органами закону, що створює, на їхню думку, надію на

отримання в майбутньому майнового права, але підпорядковує здійснення цього права

умовам, які вважаються ними невиправданими (див., mutatis mutandis, справу

Лазаревича проти Хорватії (ріш.), № 50115/99, 7 грудня 2000 р., не опублікована,

справу Ґави проти Чеської Республіки, заява № 23256/94, рішення Комісії від 29

червня 1994 р., DR, 78, с. 139). Суд вважає це за достатнє, щоб дійти висновку, що

йдеться про особисті інтереси заявників, і що їх "прямо і особисто зачіпають" дії

державних органів (див. А.Р.С.А., L.Р.С.А., Абід і 636 інших проти Румунії (ріш.), №

34746/97, 10 липня 2001 р., не опубліковано). Заявники можуть, отже, вважати себе

"потерпілими" через порушення, на які вони посилаються, а попереднє заперечення

підлягає відхиленню.

С. Щодо скарг

1. Скарга згідно зі статтею 1 Протоколу № 1

Зважаючи на неможливість одержати проіндексовані вклади, заявники вважають себе

такими, що потерпіли від невиправданого втручання в здійснення їхнього права на

недоторканість майна. Це п