Віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції – Міністерка юстиції України Ольга Стефанішина дала інтерв’ю «Юридичній практиці». У ньому вона розповіла про юридичні тонкощі угоди про копалини, виклики, які постають перед державою в реалізації санкційної політики, та складнощі забезпечення належного виконання судових рішень.
Вона повідомила, що Уряд схвалив текст угоди про надра між Україною та Сполученими Штатами Америки. Переговори щодо документа завершені, і наразі обговорюються лише технічні аспекти підписання.
Ключову роль у підготовці угоди відіграли команди Міністерства економіки, Міністерства юстиції та Офісу Президента.
Угода про надра між Україною та США являє собою політичну домовленість між урядами обох країн, яка фіксує їхній намір щодо створення Фонду відновлення інвестицій (далі — Фонд). Важливо зазначити, що ця угода не є міжнародним договором, і тому не потребуватиме ратифікації Парламентом.
Водночас, майбутня угода про створення Фонду відновлення інвестицій матиме статус міжнародного договору і підлягатиме обов’язковій ратифікації Верховною Радою. Головна мета — створення фонду, який буде наповнюватися коштами, отриманими від прав на користування українськими надрами. Він перебуватиме у спільній власності України та США, причому частка кожної сторони буде прямо пропорційна її фактичному внеску. Отримані кошти планується реінвестувати в економіку України, сприяючи її відновленню та розвитку.
Угода між Україною та США щодо надр є рамковою, оскільки вона слугуватиме основою для встановлення загальних принципів та напрямів майбутньої співпраці. Вона не передбачатиме передачу прав на користування надрами чи будь-яких прав власності на них.
На запитання, наскільки ця угода відповідає Конституції України, урядовиця відповіла, що угода не порушує прямих статей Конституції та не передбачає передання прав на користування надрами чи будь-яких прав власності.
Крім того, угода передбачає чіткі гарантії прав та принцип взаємності, а також планується залучення інших міжнародних партнерів для забезпечення балансу інтересів усіх сторін.
«Формат угоди, на який вийшли Україна і США, точно може стати модельним для всіх інших партнерів. Я думаю, що американська сторона теж може так вважати. Але контекст, у якому підписується угода з Україною, безумовно, унікальний. Тому що відразу в преамбулі угоди визнається зобов’язання Сполучених Штатів Америки, як країни, яка була гарантом безпеки у зв’язку з відмовою України від ядерної зброї. Також визнається контекст російської агресії проти України. Окрім цього, визнається необхідність відновлення та інвестицій в українську економіку після війни», — зазначила Ольга Стефанішина.
На даному етапі рамкова угода передбачає загальний порядок врегулювання спорів. Конкретні механізми будуть докладно прописані в майбутній угоді про створення Фонду, коли сторони визначать докладні фінансові та правові аспекти співпраці. Щодо механізмів контролю за виконанням угоди, то він здійснюватиметься шляхом використання національних правових систем обох сторін. Окрім того, Україна враховуватиме свої майбутні міжнародні зобов’язання, зокрема в межах процесу інтеграції до Європейського Союзу, що забезпечить додаткові гарантії виконання домовленостей.
Основний акцент в угоді робиться на наповненні спеціального Фонду за рахунок надходжень до державного бюджету від користування надрами, викопними ресурсами та об’єктами інфраструктури, включаючи портову. На етапі імплементації українське законодавство потребуватиме перегляду.
У подальшому, коли кошти Фонду почнуть реінвестуватися у ті сфери, з яких вони були отримані, ймовірно виникне необхідність внесення змін до майже всіх секторальних актів, що регулюють залучення інвестицій.
В інтерв’ю Ольга Стефанішина також зосередилася на особливостях роботи Мін’юсту у реалізації санкційної політики та стягненні активів підсанкційних осіб на користь України.
Практика щодо стягнення активів є порівняно новою для відомства, тому для результативності роботи – постійно вдосконалюється. Зокрема, відбуваються реорганізаційні зміни, які дадуть змогу об’єднати фахівців Міністерства з судової роботи з командою санкційних спеціалістів.
«Подаючи позов, Міністерство юстиції має отримати та проаналізувати інформацію від усіх державних органів, зокрема правоохоронних, які вели або ведуть слідство в тих чи інших провадженнях. І оскільки мова йде про застосування санкцій, ми повинні ідентифікувати й підтвердити наявність майна в підсанкційних осіб, яке підлягає стягненню. Це колосальна робота, вона має нарощуватись, тому що перед нами стоять ще більш амбітні цілі щодо стягнення такого майна за кордоном», — розповіла Віцепрем’єрка.
В центрі уваги інтерв’ю також була тема виконання судових рішень в Україні. Це залишається проблемним питанням, про що свідчать дані Верховного Суду та Мін’юсту. Адже недостатні показники виконання виконавчих проваджень, особливо у сфері малих боргів та обтяжень, потребують негайної цифровізації та автоматизації процесу.
Незважаючи на те, що окреслений процес сповнений викликів, вже зараз відбуваються позитивні зрушення. Зокрема, за даними ВС у 2024 році українські суди розглянули 4,4 млн справ.
За словами Ольги Стефанішиної, важливим кроком стане ухвалення законопроєкту реєстр. № 9363, який передбачає цифровізацію виконавчих проваджень. Це дозволить суттєво пришвидшити виконання «побутових» справ, мінімізуючи людський фактор та забезпечуючи більшу прозорість процесу.
Для покращення виконання судових рішень Міністерство юстиції зосереджує зусилля на кількох ключових напрямах. Насамперед, велику увагу приділено реалізації арештованого майна через державне підприємство «СЕТАМ». Цей майданчик вирізняється простотою та прозорістю, що мінімізує можливості для маніпуляцій. Також планується реорганізація роботи державної виконавчої служби та налагодження міжвідомчої співпраці.
«Після призначення Міністеркою юстиції, а також у статусі Віцепрем’єрки з питань європейської інтеграції я відповідала за перемовини, які стосуються політичних кроків у сфері верховенства права, і основне законодавство, що було ухвалено протягом останніх чотирьох років. І я здивувалася даним звіту OECD щодо антикорупційних реформ, де зазначено, що Україна перебуває в жовтій зоні саме в частині виконання судових рішень: це один із найнижчих показників. Це свідчить і про слабку комунікацію, оскільки, крім проблемних питань, є певні позитиви, і про те, що державній виконавчій службі зручніше було залишатися в тіні. Ми виведемо її на світло, і я сподіваюся, що ті показники покращаться», — зауважила урядовиця.
Щодо розподілу роботи між державними та приватними виконавцями: хоча останні виконують близько третини судових рішень, основне навантаження припадає на державних виконавців. Планується розширити повноваження приватних виконавців, але з урахуванням соціального навантаження для уникнення диспропорції.
Серед іншого цифровізація виконавчих проваджень має зменшити навантаження на державних виконавців, дозволяючи їм зосередитися на складніших справах та покращити якість виконання судових рішень.