“Офіційне тлумачення Конституції та законів України як одна із форм забезпечення судового захисту прав людини і громадянина Конституційним Судом України”

Однією з найважливіших інституцій правової держави, дедіє принцип верховенства права та існує органічна потреба у бе­зумовному додержанні Конституції, є Конституційний Суд. Його утворення в Україні стало кроком на шляху впровадження конституційної законності, підвищення правової культури, розвитку демократичних засад суспільства. На сьогоднішній день дуже широковживаним та актуальним в правовій системі України стало слово „колізія”. Колізії між правовими нормами ведуть до порушення системності правового регулювання і тим самим знижують його ефективність. Як стверджує провідний фахівець у галузі права М. Матузов, законодавчі колізії заважають нормальній, злагодженій роботі правової системи, нерідко порушують права громадян, позначаються на ефективності правового регулювання, стані законності і правопорядку, правосвідомості і правовій культурі суспільства [5, с. 231]. Вони створюють незручності в правозастосовчій практиці, заважають застосуванню законодавства громадянами. Ось чому особливо актуально стоїть питання їх подолання у законодавстві України. Ефективним способом вирішення проблем юридичних суперечностей є тлумачення, що дає можливість виявити суперечливі і колізійні норми в законодавстві, встановити зв’язок загальних і спеціальних норм, допомагає правильно зрозуміти сферу їх дії, коло осіб, на яких поширюється їх дія, зміст того чи іншого законодавчого терміну [4, с.110]. Основними функціями Конституційного Суду України і є вирішення питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України та офіційне тлумачення Конституції та законів України [9, с. 265]. З появою цього орга­ну громадяни і юридичні особи одержали додаткову конституційну гарантію у захисті своїх прав і свобод. Діяльність Конституційного Суду — важлива передумова зміцнення конституційних основ державності, перетворення Конституції на діюче право [7, с. 405]. Важливою функцією конституційних судів, в цілому, є захист прав і свобод людини і громадянина, конституційним принципом якої повинно бути верховенство права: верховенство Конституції відносно законів та інших нормативно-правових актів. По суті, для їх захисту, перш за все від сваволі з боку державної влади і створюються конституції. Тому не випадково інституту прав та свобод людини і громадянина приділяється центральне місце в конституціях сучасних держав. Не є виключенням у цьому відношенні і Конституція України. Безперечно, в Україні, як і в будь-якій іншій державі не можна допустити, щоб Конституція як Основний Закон держави існувала сама по собі, а суспільство і держава функціонували по своїх нормах. Держава і суспільство повинні жити відповідно до норм Конституції і діяти в рамках форм і методів, передбачених у ній [10, с. 145]. Оскільки Конституція є актом, розрахованим на тривалу дію, то в процесі реалізації її норм можлива зміна їх змісту, пов’язана із трансформацією економічних, політичних, соціальних та інших умов життєдіяльності соціуму, істотним поновленням законодавства, що конкретизує норми Основного Закону. Саме Конституційному Судові належить визначати міру такого «перетворення», його характер і наслідки.

В Україні здійснення захисту конституційних прав та свобод людини і грома­дянина Конституційним Судом України прямо не передбачено законом. Однак це не означає, що даний орган взагалі не захищає права і свободи громадян. Забезпечення захисту прав і свобод людини випливає із завдання Конституційного Суду України: гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави. Норми щодо прав і свобод людини і громадянина також включені до Основного Закону. Таким чином, забезпечуючи верховенство Конституції України, Конституційний Суд України забезпечує пріоритет її норм щодо прав і свобод над іншими нормативно-правовими актами. Такі повноваження випливають і з тексту присяги судді Конституційного Суду України, в якій судді зобов’язуються «захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина» [9, с. 270-271]. Повага державою прав людини означає не тільки їх визнання, у тому числі на конституційному рівні, але й реальне перетворення їх у життя. Дійсно, реальне забезпечення прав і свобод людини має велике значення. Але щоб цього досягти, держава повинна дати визначені гарантії, за допомогою яких кожна людина і громадянин могли б використовувати право користуватися своїми правами і свободами. Так, статтями 8 та 124 Конституції України встановлено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. З точки зору дотримання прав і свобод людини і громадянина дуже важливою є процедура правильного застосування законів України всіма суб’єктами конституційно-правових відносин. Конституційному Суду України — єдиному судовому органу конституційного контролю в Україні надана така можливість — за допомогою офіційного тлумачення здійснювати контроль за відповідністю Конституції України законів та інших правових актів (відповідно до статей 147, 150). Зазначеними статтями Конституції громадянам встановлена гарантія судового захисту Конституційним Судом, зокрема, шляхом офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Адже, Конституція України - це нормативний акт вищої юридичної сили, норми якого у випадку виникнення прогалин, мають пряме, безпосереднє застосування. Відповідно й офіційне тлумачення її норм може переборювати прогалини в законодавстві. У зв’язку з цим мова йде про судову правотворчість. Виступаючи гарантом захисту основних прав та свобод людини і громадянина, закріплених в Основному Законі України, Конституційний Суд України за допомогою загальнообов’язкового роз’яснення положень конституційних норм може попередити потенційну загрозу порушення цих прав. Оскільки при практичному застосуванні того чи іншого положення Конституції або іншого закону іноді виникають складнощі з ви­значенням та з’ясуванням змісту окремих положень правової норми, у зв’язку з чим необхідно керуватися офіційним тлумаченням для правильного та однако­вого його застосування. Раніше тлумачення проводи­лося Верховною Радою України, але це не завжди сприймалося однозначно. Щоб витлумачити правову норму, виходячи із загальних принципів права і тим самим забезпечити правильність її застосування, не­обхідний незалежний від законодавця висококва­ліфікований орган. Віднині тлумачення Конституції та законів України - виключна прерогатива Консти­туційного Суду України. Тлумачення є обов’язковим для всіх органів державної влади та управління, поса­дових осіб усіх рівнів, а також громадян [2, с. 360]. Життя не стоїть на місці, воно в одних випадках повільніше, в інших — швидше, але завжди і безупинно змінює свої форми, оновлюється, а разом зі зміною життя змінюється і традиційне значення термінів, понять, категорій і т.п. Норма права приймається на підставі умов, що існували при її виникненні, але коли вона одержує своє практичне застосування, між прийняттям і застосуванням проходить якийсь час, і вона як би відсувається від цих умов. У зв’язку з цим саме Конституційному Суду України надається певний простір, воля для відшукання істини і надання можливості творчо підійти до тих операцій, що називаються офіційним тлумаченням [10, с. 151-152]. Взагалі-то, тлумачення правових норм являється складовою частину процесу застосування права. Термін “тлумачення” (interpretatio) латинського походження і має багато значень. Тлумачення в самому широкому значенні розуміють, як пізнавальний процес, який направлений на пояснення явищ природи або суспільного життя. Більш точніше тлумачення розуміють як пояснення виразів, формул, символів, тощо. В правознавстві тлумачення розуміють як певний процес мислення, направлений на пізнання змісту правових норм і як результат цього процесу, який виражається в усній або письмовій формі і має певне значення. Цей процес направлений на з’ясування значення і змісту термінів і виразів, які викладені в нормативно-правових актах. Необхідність тлумачення норм права обумовлена також особливостями зовнішнього оформлення норм права, їх мовно-логічною і юридичною формою.

Тлумачення в праві у своїх працях досліджували фахівці, які працюють в галузі теорії держави та права, зокрема, М. Тесленко, М. Оніщук, В. Денисенко, Д. Михайлович, А. Заєць, Ю. Тодика, Ю. Власов, М. Селівон. Однак проблематика тлумачення Конституції та законів потребує подальшого опрацювання з метою вдосконалення цього процесу.

Конституція України встановлює границі, що зобов’язують органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснювати свою діяльність у межах повноважень і способом, передбаченими Основним Законом України (стаття 19). У зв’язку з цим важливий той факт, що Конституція України закріпила своєю нормою компетенцію по офіційному тлумаченню, наділяючи тільки Конституційний Суд України правом здійснювати тлумачення — офіційне тлумачення Конституції України і законів України (пункт 2 частини першої статті 147 Конституції України).

Право давати офіційне і загальнообов’язкове тлумачення для всіх органів державної влади підтверджує велику значимість Конституційного Суду України в здійсненні їм своєї діяльності. Наділення даним повноваженням Конституційного Суду України підтверджує його виняткову прерогативу в цій сфері, і ніякий інший орган державної влади не має право брати на себе цю функцію [10, с. 138-139]. Конституція приділяє увагу питанню офіційному тлумаченні Конституції і законів України, маючи на увазі виняткове повноваження Конституційного Суду України, але при цьому не дає визначення цьому поняттю. У Законі України «Про Конституційний Суд України» також не дається нормативного визначення поняття «офіційне тлумачення», а мова йде лише про його підстави. В свою чергу, поняття "офіційне" Тлумачний словник сучасної української мови визначає як, який запроваджується, регулюється, видається урядом, урядовою установою або службовою особою; витриманий відповідно до встановлених правил, формальностей [11, с. 283], а поняття "тлумачення", як текст, який містить пояснення, трактування чого-небудь [11, с. 448]. У статті 93 Закону акцентується увага на практичній необхідності «у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції і законів України». На думку Ю.Н. Тодики, офіційне тлумачення Конституції і законів України — це діяльність Конституційного Суду в рамках законодавчо встановлених процедур за допомогою апробованих наукою і практикою прийомів і способів по подоланню невизначеності розуміння Конституції і законів України у формі нормативної або казуальної інтерпретації з метою забезпечення конституційної законності і конституційного правопорядку. Виходячи з положень теорії держави і права, аналізу законодавства України, тлумачення Основного Закону Конституційним Судом полягає в подоланні (у рамках установлених законом процедур та на основі використання усіх відомих науці прийомів та способів) неоднозначності в розумінні самої Конституції або правових норм, що співвідносяться з нею, зв’язаному із з’ясуванням або роз’ясненням, офіційною інтерпретацією, з метою забезпечення верховенства Основного Закону та підтримання належного конституційного правопорядку.

Офіційне тлумачення – це роз’яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридично обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз’ясняються. Офіційне тлумачення в Україні надається виключно Конституційним Судом України та реалізується шляхом ухвалення рішення після відповідного судового розгляду про тлумачення тієї чи іншої конституційної норми на звернення зазначених у Кон­ституції суб’єктів. Таке тлумачення завжди є нормативним і загальнообов’язковим [7, с. 409-410]. Суб’єктами права на конституційне подання з питань дачі висновку Конституційним Судом України у випадку офіційного тлумачення Конституції та законів України є: Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Суб’єктами права на конституційне звернення з цього ж питання, є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (статті 41 та 43 Конституції України). Підставами для звернення до Конституційного Суду України про офіційне тлумачення Конституції України та законів України у формах конституційного подання і конституційного звернення є відповідно: практична необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційному тлумаченні положень Конституції України та законів України (ч. 1 ст. 93 Закону У країни «Про Конституційний Суд України») або наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може спричинитися або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (ст. 94 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

По характеру та юридичним наслідкам офіційне тлумачення в теорії держави і права підрозділяється, на казуальне і нормативне. Казуальне офіційне тлумачення — це тлумачення, що застосовується до конкретного випадку. Його особливістю є те, що воно обов’язково тільки для тих осіб, у відношенні яких воно дається. Відмінною рисою казуального тлумачення Конституційного Суду України є його офіційна загальобов’язковість (не тільки для конкретних осіб). Офіційне тлумачення Конституційним Судом України дається як нормам закону, конституційність якого перевіряється, так і відповідним положенням Конституції. Найбільша кількість розглянутих Конституційним Судом України справ здійснюється за допомогою казуального тлумачення. Насамперед це стосується спорів про перевірку на відповідність Конституції України законів та інших правових актів. Інтерпретуючи те або інше положення, Конституційний Суд України розкриває зміст установлень, звертається до духу і букви закону, перевіряє відповідність положення, що заперечується, основним принципам, закладеним у Конституції України: про поділ влади, компетенції, розмежуванні предметів ведення і повноважень. І оскільки вся ця аргументація спрямована на вирішення конкретного спору, то сформульовані правові позиції, що виражають право розуміння відповідного конституційного принципу в рішенні Конституційного Суду України, застосовуються не тільки до конкретного випадку, а спрямовані на запобігання неправильного розуміння правових вимог усіх осіб. Таким чином, виражена правова позиція відносно конституційності певного акта або норми є правилом, яким повинні керуватися Верховна Рада України, Президент, судові й інші органи, посадові особи при вирішенні питань у рамках своєї компетенції стосовно до аналогічного по змісту актам, нормам. Нормативне тлумачення — офіційне роз’яснення, яке, як і норма права, має загальну дію, тобто поширюється на невизначене коло осіб і на необмежену кількість випадків, характеризується державною обов’язковістю. Закріплене законодавцем за Конституційним Судом України право давати офіційне тлумачення (частина друга статті 150 Конституції України) має на увазі, що воно вже саме по собі є нормативним, надається незалежним органом державної влади, здобуває юридичну форму і є загальнообов’язковим [10, с. 140-142].

Закон України “Про Конституційний Суд України” інтерпретаційну діяльність Конституційного Суду пов’язує саме з правозастосуванням, про що свідчить стаття 93 Закону: “підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність…” та стаття 94 Закону: “підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування…” Саме ж тлумачення правових норм, з’ясування їх змісту залежить від багатьох причин: нечітко сформульовані у тексті норми, їх функції та цілі. На перший погляд Конституція України містить в собі певні норми, які мають певні цілі. Дійсність призводить до появи нових правових актів, які, як правило мають на меті конкретизувати конституційні норми, проте можуть мати й інші цілі, змінюючи закладену в них суть. Тому, коли виникає питання про встановлення змісту закону або окремої правової норми, це означає розкриття внутрішнього вольового змісту правового припису. Тобто завдання тлумачення полягає не у визначенні змісту правового припису, а в розкритті його змісту і його роз’ясненні [10, с. 148]. Поняття «зміст» Сучасний тлумачний словник української мови визначає як те, про що розповідається, описується, зображується; сутність, внутрішня особливість чогось [13, с. 273]. Отже, призначення тлумачення, його сутність складаються у виявленні цільової спрямованості закону, а саме, для правильного розуміння загального змісту самої норми велике значення має представлення про її ціль. Тому, ці дві категорії повинні бути основними моментами в процесі тлумачення правових норм. На думку А. Грабовського, межі тлумачення можна з легкістю виявити. Суди повинні засновувати свої рішення на «загальному змісті» законодавства в трьох випадках: неповноти, неясності і протиріччя законів. Випадок протиріччя законів припускає існування декількох узаконень, які так чи інакше передбачають даний випадок, але не погоджених між собою. Завдання судді полягає у визначенні, яке з узаконень повинне бути застосоване до даного випадку. Суд керується загальними правилами застосування законів, ані трохи не відхиляючись від їх буквального значення. Неясність закону обумовлена невдалою редакцією його тексту, що невірно виражає думку законодавця. Завдання суду полягає в поясненні точного змісту закону, тобто в повідомленні йому того обсягу, який він повинний мати відповідно до мети і намірів законодавця. Неповнота закону є результатом невідповідності між логічним розумом закону, наміром законодавця та буквальним значенням тексту. Внаслідок цього багато діянь, очевидно злочинні і підходящі під зміст буквально неповного закону, є непередбаченими в його тексті. Ця недосконалість закону усувається судом за допомогою поширювального тлумачення статті закону [1, с. 85-86].

Наприклад, 25 жовтня 2007 року Конституційний Суд України розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням громадянина “M” щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року № 1789–ХІІ в частині поширення їх дії на працівників військових прокуратур. У зазначених положеннях Закону передбачено, що життя і здоров’я працівників прокуратури підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України. Громадянин “M” обгрунтовуючи своє прохання, зазначає, що суди України під час розгляду позовів громадян до страхової компанії “N” про виплати страхового відшкодування по державному обов’язковому страхуванню працівників прокуратури не мають однозначної правової позиції щодо застосування частини четвертої статті 50 Закону. Автор клопотання стверджує, що за однакових підстав суди, ухвалюючи свої рішення, посилаються на різні нормативно-правові акти, що призводить до різних правових наслідків. Таким чином, виникає незрозумілість частини четвертої статті 50 Закону ”Про прокуратуру”. Проаналізувавши норми діючого законодавства та норми зазначених нормативно-правових актів Конституційний Суд України визначив, що положення частини четвертої статті 50 Закону поширюються на всіх прокурорів, зокрема й тих, які перебувають на службі у військовій прокуратурі як військовослужбовці. Враховуючи викладене, Суд вирішив, що в аспекті конституційного звернення, положення частини четвертої статті 50 Закону України „Про прокуратуру” в системному зв’язку з частиною п’ятою цієї статті слід розуміти так, що держава гарантує обов’язкове державне страхування прокурорам незалежно від особливостей статусу їх певних категорій. Таким чином, своїм рішенням суд розтлумачив норми Закону та виступив гарантом конституційного права людини і громадянина на судовий захист.

На думку Л.В. Лазарєва правоконкретизуюче значення, нові моменти в розумінні конституційних норм притаманні всім рішенням Конституційного Суду про тлумачення [3, с. 9]. Офіційне тлумачення не змінює зміст Конституції. Навпаки, шляхом тлумачення Основного Закону зберігається його дійсний зміст. Інтерпретаційна діяльність Конституційного Суду виключає можливість порушення Конституції, відхилення від тексту і її зміни. Там, де інтерпретатор виходить за рамки Конституції, він більше не інтерпретує, а змінює або порушує Конституцію [12, с. 53]. У зв’язку з цим Конституційний Суд зобов’язаний дотримуватись тієї Конституції, яка є. На основі Конституції Конституційний Суд України приймає рішення, і він не повинний допустити її порушення або зміни.

Проаналізувавши Закон України “Про Конституційний Суд України” та Регламент Конституційного Суду України, затверджений рішенням Конституційного Суду України від 5 березня 1997 року, можна зробити висновок, що процес тлумачення Конституції та законів складається з таких стадій.

Першою стадією тлумачення Конституції України і законів України можна назвати встановлення невизначеності в розумінні положень Конституції і законів України, що одночасно є і підставою до розгляду справи в Конституційному Суді України. На даній стадії вивчається текст подання/звернення в Конституційний Суд і прикладені до нього документи. Конституційні подання/звернення повинні відповідати вимогам, передбаченим статтями 38, 39, 42 Закону України «Про Конституційний Суд України». Якщо ж вони не відповідають цим вимогам або подані суб’єктами, що не зазначені в цьому Законі, або з питань, не що відносяться до компетенції Конституційного Суду України, то такі подання/звернення не розглядаються. У цьому випадку мова йде скоріше про техніко-правові і процесуальні моменти подачі подань/звернень. Подання/звернення розглядаються попередньо Секретаріатом Конституційного Суду України на предмет їх відповідності вимогам Закону. За результатами перевірки пропозиції по конституційним поданням/зверненням, оформлені в письмовій формі, направляються керівникові Секретаріату Конституційного Суду України. У випадку їх невідповідності або якщо вони явно не підлягають розгляду в Конституційному Суді, керівник Секретаріату направляє про це письмове повідомлення суб’єктам конституційних подань/звернень. Якщо ж конституційні подання/звернення можуть бути прийняті до розгляду в Конституційному Суді, керівник Секретаріату направляє матеріали справи Голові Конституційного Суду, який після вивчення передає їх для розгляду в одну із колегій суддів Конституційного Суду (§10-12 Регламенту Конституційного Суду України).

Друга стадія тлумачення Конституції і законів України зв’язана з діяльністю судді-доповідача по підготовці справи до слухання. Розподіл конституційних звернень між суддями-доповідачами провадиться рівномірно, з урахуванням їх спеціалізації. Суддя-доповідач всебічно вивчає матеріали справи, зокрема, отримує додатково необхідні матеріали, доручає виробництво перевірок, досліджень, експертиз, консультується з фахівцями, робить запити. Конституційне подання/звернення має бути вивчене суддею-доповідачем у справі протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня схвалення кандидатури судді-доповідача на засіданні Колегії суддів Конституційного Суду України. Зазначений строк може бути продовжений на засіданні Конституційного Суду України за клопотанням судді-доповідача у справі чи секретаря Колегії суддів або за пропозицією Голови Конституційного Суду України. Протягом зазначеного строку суддя-доповідач у справі повинен передати на засідання Колегії суддів Конституційного Суду України проект ухвали про відкриття конституційного провадження у справі або про відмову у відкритті провадження по даній справі. Ця стадія завершується винесенням Колегією суддів процесуальної ухвали про відкриття провадження в Конституційному Суді України або про відмову в його відкритті.

Наступна, третя стадія, складається в розгляді конституційних подань/звернень по-суті щодо необхідності в офіційному тлумаченні і прийняття рішення про відкриття провадження у справі. Якщо на засіданні Конституційного Суду України прийняте процесуальне рішення про відкриття провадження у справі в Суді, це питання вноситься Головою Конституційного Суду України на розгляд пленарного засідання Конституційного Суду. Прийняте Конституційним Судом України на його засіданні процесуальне рішення про відмову у відкритті провадження у справі в Суді є остаточним і оскарженню не підлягає.

Четверта стадія являє собою розгляд справи на пленарному засіданні Конституційного Суду та дискусії суддів для прийняття підсумкового висновку Конституційного Суду України по питанню офіційного тлумачення Конституції України і законів України. На відкритому пленарному засіданні розглядаються представлені суб’єктом права на конституційне подання/зверенення обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні окремих положень Конституції України або законів України, щодо яких було подано конституційне подання/звер­нення. На закритому пленарному засіданні Конституційного Суду України застосовуються спеціальні способи і прийоми тлумачення змісту вказаних правових норм, розробляється, мотивується, розглядається і приймається рішення Конституційного Суду України, у резолютивній частині якого офіційно тлумачаться (роз’ясняються) положення Конституції України або законів України, щодо яких було подано конституційне подання чи конституційне звернення. При цьому офіційне тлумачення законів України передбачає з’ясування питання їх відповід­ності Конституції України (конституційності). Якщо буде встановлено, що закон не відповідає Конституції України, суперечить їй, він визнається неконституційним. Але при цьому Конституційний Суд не бачить, на відміну від законодавця, нових правил, і це означає, що Конституційний Суд не створює прямих джерел права.

Рішення приймаються Конституційним Судом України поіменним голо­суванням його суддів. Пропозиції суддів Конституційного Суду України до проекту рішення голосуються в порядку надходження. Судді Конституційного Суду України не вправі утримуватися від голосування (стаття 63 Закону).

Рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення має містити такі реквізити: найменування, дату і місце прийняття, номер; персональний склад суддів Конституційного Суду України, які брали участь у розгляді справи; перелік учасників судового засідання; зміст конституційного подання; повну назву поло­ження Конституції України або законів України, які офіційно тлумачаться, з посиланням на дату прийняття, порядковий номер, за яким Верховною Радою України прийнято закон; положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд України, приймаючи рішення; мотивувальну частину; резолю­тивну частину, в якій офіційно тлумачаться (роз’яснюються) положення Консти­туції України та законів України, щодо яких було подане конституційне подання чи конституційне звернення. У разі, якщо при тлумаченні Закону України (його окремих положень) була встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції України, Кон­ституційний Суд у цьому ж провадженні вирішує питан­ня щодо неконституційності цього Закону [6, с. 567]. Обов’язковим в процесі офіційного тлумачення Конституції і законів є зазначення того, що рішення Конституцій­ного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і оскарженню не підлягає. Рішення Конституційного Суду України мотивуються

письмово, підписуються окремо кожним суддею, який голосував «за» або «проти». Суддя має право висловити окрему думку, незалежно від того як він голосував. Окрема думка подається на протязі семи днів після прийняття рішення або висновку. Під окремою думкою мається на увазі офіційно виражена позиція судді, що не збігається з позицією більшості. Загальнообов’язковість офіційного тлумачення Конституції України та законів України Конституційним Судом України прямо передбачена частиною другою статті 150 Конституції України.

Нарешті, остання стадія — це офіційне оприлюднення рішення Конституційного Суду України. Рішення/висновки Конституційного Суду України офіційно оголошуються головуючим на пленарному засіданні Конституційного Суду України. Це оголошення є офіційним оприлюдненням рішення/висновку Конституційного Суду України, передбаченим статтею 67 Закону України "Про Конституційний Суд України". Рішення і висновки Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України публікуються у "Віснику Конституційного Суду України", в інших офіційних виданнях України та на офіційному сайті Конституційного Суду України.

Так, за період діяльності Конституційного Суду, а саме з 1997-2007 рр. Конституційним Судом розглянуто 72 справи про офіційне тлумачення положень Конституції і законів України, серед них 12 справ за зверненнями громадян [8, с. 49].

З питань офіційного тлумачення положень Конституції та інших за­конів за період з 2007 по листопад 2008 рр. Конституційний Суд ухвалив 38 рішень, з них стосува­лися тлумачення положень: Основного Закону - 5; законів – 8; Конституції та законів України – 3; Конституції та Кримінально-процесуального кодексу – 1; серед яких, лише, 2 рішення – за зверненнями громадян у 2007 році. Також, на даний час, а саме, на кінець 2008 року у Суді на розгляді знаходяться 8 конституційних подань щодо офіційного тлумачення положень Конституції та законів України, проте жодного конституційного звернення громадян.

Вищевказана статистика свідчить про, майже, відсутність у громадян обізнаності в можливості реалізації свого права на судовий захист у Конституційному Суді України. Проте, з іншої сторони, незважаючи на тяжкі умови діяльності останнім часом та зміну складу Суду пріоритетним напрямом діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні завжди був і залишається захист прав і свобод людини і громадянина, зокрема, шляхом офіційного тлумачення Конституції та законів України. Процес офіційного тлумачення досить складний процес, який потребує постійного вивчення і вдосконалення, як суб’єктами тлумачення так і особами, що його потребують. Конституційному Суду в будь-яких умовах при дачі тлумачення необхідно бути дуже обережним у спробах наповнення конституційних положень новим змістом, щоб не допустити зміни сутності Конституції України і не вийти при цьому за межі своїх повноважень. Дуже важливе значення для результативної діяльності та пре­стижу Конституційного Суду є забезпечення виконання його рішень, а у необхідних випадках своєчасне застосування вста­новлених санкцій за невиконання цих рішень. Доцільно було б внести відповідні зміни до Закону України “Про Конституційний Суд України” визначивши санкції і відповідальність, що деталізувало б вже існуючі положення закону про Конституційний Суд, де встановлено, що рішення і висновки Конституційного Суду однаковою мірою обов’язкові до вико­нання, а невиконання рішень та недодержання висновків Консти­туційного Суду зумовлюють відповідальність згідно із законом. Оскільки рішення Суду в багатьох випадках впливають на долю людей то і відповідальність за невиконання цих рішень має бути не теоретичною, а реальною. На думку В.Ф. Погорілко, бажано ввести до Закону України “Про Кабінет Міністрів України”, до Регламенту Верховної Ради України процесу­альні норми щодо виконання рішень Конституційного Суду з відповідними обов’язками цих суб’єктів. Недостатня законодавча регламентація виконання рішень Конституційного Суду дає можливість посадовим особам, а також окремим суддям за­гальних судів ухилятися від обов’язкового слідування припи­сам конституційної юрисдикції. Таким чином, основна функція Конституційного Суду щодо судового захисту прав і свобод громадян шляхом офіційного тлумачення порушується. Як, цілком вірно, стверджує В.Ф. Погорілко треба законодавчо визначити обов’язки прокуратури по нагляду за виконанням рішень Кон­ституційного Суду, а також встановити порядок притягнення нею до відповідальності осіб за невиконання цих рішень [7, с. 418].

Можна зробити висновок, що процес захисту прав і свобод громадян шляхом офіційного тлумачення дуже складний і заплутаний, оскільки можливості Конституційного Суду України щодо захисту прав та свобод людини і громадянина певною мірою обмежені встановленими формами конституційного контролю — абстрактним, факультативним, наданням громадянам правом зверта­тися до Суду лише з представницьких питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Підстави для їх звернення також обмежені певними умовами, зокрема, наявністю неоднозначного застосування одних і тих самих положень Конституції України чи законів України судами України, іншими органами державної влади. А це звичайному громадянину довести складно, тому-що потребує багато часу та юридичної обізнаності. Але, функція захисту прав і свобод людини шляхом офіційного тлумачення Конституції і законів України Конституційним Судом України, на сьогодні, залишається актуальною і потребує подальшого вивчення і вдосконалення.

Список використаної літератури:

  1. Градовський А. Начала руського государственного права. Том 1. О государственном устройстве. – 2-е изд., испр. и доп. – С. - Петербург: Типография Морского Министерства, 1892. – 440 с.;
  2. Коментар до Конституції України. Друге видання. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. – 412 с.;
  3. Лазарев Л.В. Конституционный Суд России и развитие конституционного права // Журнал российского права. – 1997. - № 11;
  4. Майстренко О.О. Роль тлумачень та роз’яснень законодавства //Бюллетень Міністерства юстиції України. – № 2. – 2007. – 110-118 с.;
  5. Матузов Н.И. Коллизия в праве: причины, виды и способы разрешения // Правоведение. – 2000. – № 5 – 225-244 с.;
  6. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: Навч. Видання. – Київ. – Наукова думка, 2003. – 733 с.;
  7. Погорілко В.Ф. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика (Нормативні документи та коментарі): Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. – 652 с.;
  8. Стрижак А. До 11-ї річниці утворення Конституційного Суду // Вісник Конституційного Суду України. - № 5. – 2007. – 49-54 с.;
  9. Тацій В.Я., Погоріло В.Ф., Тодика Ю.М. Конституційне право України. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.;
  10. Тесленко М.В. Судебный конституционный контроль в Украине: Монография.– К.: Ин-т государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, 2001. – 344 с.;
  11. Тлумачний словник сучасної української мови: Близько 50000 сл./Уклад. І.М. Забіяка. - К.: Арій, 2007. – 512 с.;
  12. Хессе Конрад. Основиы конституционного права ФРГ. – М.: Юрид. Лит., 1981. – 368 с.;
  13. Яковлєва А.М., Афонська Т.М. Сучасний тлумачний словник української мови. – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. – 672 с.

Головний спеціаліст
Департаменту фінансового законодавства
Міністерства юстиції України
Ірина Бакірова