Правові системи. Світовий досвід

Автор – провідний спеціаліст Центру правової реформи
і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України Кравцова Ю.О.

%d%Правові системи. Світовий досвід.%/d% В наукових джерелах було обгрунтовано поняття "правова система". Воно виражає конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємозалежних юридичних засобів і явищ держави, включаючи нормативні, організаційні, соціально-культурні аспекти. Виникнення і розвиток правової системи були обумовлені багатьма чинниками, не лише правовими, але і природними, такими як географічне розміщення, клімат...

%d%Детальніше >> %/d%
%%%%

В наукових джерелах було обгрунтовано поняття "правова система". Воно виражає конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємозалежних юридичних засобів і явищ держави, включаючи нормативні, організаційні, соціально-культурні аспекти. Виникнення і розвиток правової системи були обумовлені багатьма чинниками, не лише правовими, але і природними, такими як географічне розміщення, клімат. Серед чинників можна виділити також економічний. Один з багатьох факторів, який вплинув на розвиток правової системи – релігійний, оскільки в силу своєї багатогранності призвів до того, що з плином часу правові системи різних регіонів стали відрізнятися одна від одної. Через самостійний розвиток правова система в кожному із регіонів набула властиві тільки їй риси. Таким чином, сучасний світ складається з великої кількості національних правових систем, кожна з яких відображає правове становище конкретної держави. У чому ж різниця між цією величезною кількістю правових систем, від чого вони залежать і в чому виражаються?

Юрист-практик, чия увага зосереджена на своєму національному законодавстві, відповідаючи на це запитання, скаже, що в різних країнах застосовуються різні норми права. І дійсно, це перше, що кидається в очі, коли йдеться про різні правові системи. Але різниця залежить не тільки від тих норм, які входять в право, оскільки право не тільки сукупність норм, це складне явище, яке виступає як система. Вона складає норми в конкретні групи, використовує конкретні засоби створення і тлумачення норм. Навіть підготовка юриста не складається лише із вивчення напам’ять правових норм, які діють саме в цей час.

Різниця між правовими системами багатьох країн може стати набагато меншою, якщо виходити не з конкретних правових норм, а із більш-менш постійних елементів, які використовуються для створення, тлумачення, оцінки норм. Самі норми можуть бути різноманітними до нескінченності, але засоби їх створення, систематизації, тлумачення показують наявність деяких типів, котрих вже й не так багато[1, с. 20]. Виходячи з цього можна об’єднати правові системи в сім’ї, подібно тому як це роблять інші науки, як, наприклад, в лінгвістиці - романські, слов’янські; в релігії - християнство, іслам та ін.

Типологією правових систем, її порівняльним вивченням займаються фахівці в галузі науки порівняльного правознавства. Існує чимало класифікацій правових систем світу: виходячи з ієрархії джерел права; спираючись на тип суспільства чи місця права в рамках даного соціального устрою. Кожна із них заслуговує на увагу. Однією з найбільш поширених виявилася класифікація правових сімей, наведена Р.Давидом і К.Жоффре-Спинози у праці "Основні правові системи сучасності"[1, с. 20]. Вона ґрунтувалася на поєднанні двох критеріїв: ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні структури; юридичної техніки, яка включає джерела права як основний елемент.

Німецькі вчені К.Цвайгерт і Г.Кьотц поклали в основу класифікації правових систем критерій "правового стилю"[2, с. 101]. "Стиль права" складається, на думку авторів, із п’ятьох чинників: 1) походження і еволюція правових систем; 2) своєрідність юридичного мислення; 3) специфічні правові інститути; 4) природа джерел права і засоби їх тлумачення; 5) ідеологічні чинники.

Російський вчений А.Х.Саїдов позначив таку групу критеріїв: 1) історія правових систем; 2) система джерел права; 3) структура правової системи - провідні інститути і галузі права[3, с.95]. Сама по собі класифікація критеріїв - лише допоміжний засіб, що застосовується для впорядкування правих систем світу.

Протягом останніх двох століть, коли відбувалися зміни на політичній карті світу, зазнали змін правові системи багатьох країн. Тому змінювалися погляди вчених, які вже не вважали за потрібне виділення таких правових систем, як, наприклад, кельтська, правова система нецивілізованих народів тощо. Але з появою нових держав з новим політичним, соціальним устроєм з’явилась потреба у виділенні правових систем, які мали б відрізнятися від тих, що склалися під впливом історії. Прикладом є соціалістична правова система, яскравішим представником якої був СРСР. Оскільки виділення соціалістичної правової системи базувалось виключно на основі державного устрою, то в сучасних умовах це є недоцільним.

Але залишаються правові системи, які є загально визнаними, проте кожен з вчених має свій погляд на їх кількість, на які групи вони поділяються, та чи поділяються взагалі. О.Ф. Скакун у підручнику "Теорія держави і права " виділяє наступні, які багато хто вважає основними[4, с.524]:

- романо-германська (країни континентальної Європи: Франція, Іспанія, Португалія тощо);

- англо-американська (Великобританія, Північна Ірландія, США, Канада);

- змішана (виникла на стику двох класичних правових систем романо-германської та англо-американської; Данія, Швеція, Аргентина та ін.);

- релігійно-традиційна (Індія, країни Арабського Сходу, Китай, країни Африки).

Кожну з цих систем можна поділити на підвиди. Романо-германську на:

- романську (Франція, Бельгія, Італія тощо, провідною у цій групі є національна правова система Франції);

- германську (Німеччина, Австрія тощо, провідною у цій групі є правова система Німеччини).

В англо-американській системі розрізняють два підтипи:

- європейське загальне право (Англія, Північна Ірландія);

- американське загальне право (США, Канада).

У рамках змішаного типу можна виділити дві групи:

- північно-європейські (скандинавські) правові системи (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія);

- латино-американські правові системи (Аргентина, Парагвай тощо).

Релігійно-традиційний тип має декілька підтипів:

- релігійно-общинний (мусульманська, індуська, іудейська, християнська групи);

- далекосхідний-традиційний (основні групи - китайська, японська);

- звичаєво-общинний (африканська група - країни Африки, Мадагаскара).

Кожна з наведених правових систем має ознаки, які властиві тільки ій.

Але, крім цього, підгрупи, на які поділяється кожна система, між собою теж де в чому різняться. Якщо зробити порівняльний аналіз правових систем, то різниця між ними стає очевидною. Наприклад, порівнюючи романо-германську і англо-американську правові системи, можна побачити їх абсолютну несхожість між собою, починаючи хоча б з їх походження. Романо-германська правова система виникла в більшій своїй частині на основі рецепції римського права, в той час, як англо-американська - створювалася рішеннями суддів. Як наслідок цього, різниця між ними тільки збільшувалася. Для романо-германської правової системи характерні нормативність права, верховенство закону, високий рівень кодифікації, крім цього, система права складається з двох систем - публічного і приватного права. В той час як англо-американська система базується в основному на судовому прецеденті, в ній відсутні класифікація галузей, поділ норм права на імперативні та диспозитивні. На відміну від англо-американської, в романо-германській правовій системі судова практика є допоміжним джерелом права, вона здійснюється лише в рамках, встановлених законодавцем. Формування принципів права в цих правових системах відбувалося під впливом різних факторів, в романо-германській - під впливом теорії права, а в англо-американській поняття загальних принципів права історично взагалі не склалося, але пізніше судді виробили принцип "правової справедливості"[4, с.552]. Ці правові системи, які склалися історично, є загальновизнаними і класичними, тому такий тип правової системи, як змішаний, увібрав в себе риси, властиві і романо-германській, і англо-американським правовим системам. Серед них - нормативно-правовий акт як джерело права, правовий звичай і судовий прецедент є важливими і не завжди допоміжними джерелами права. Однак підгрупи цієї системи, хоча і об’єднані в одну правову сім’ю, зберегли свої особливості. Наприклад на відміну від Скандинавських країн країни Латинської Америки як конституційний зразок запозичили Конституцію США 1787р., деякі конституційні інститути США (інститут судового контролю за конституційністю законів) тощо. Але правові системи цих країн в більшій своїй частині розвивалися під впливом континентального права. Скандинавські країни в силу географічного положення, а країни Латинської Америки тому що багато століть були колоніями європейських держав, право яких складалося історично.

Правова система, яка найбільш відрізняється від попередніх, і навіть в деяких своїх положеннях є абсолютно несхожою на інші - релігійно-традиційна правова сім’я. Це сталося в силу того, що вона базується на релігійних нормах, нормах-звичаях, нормах-традиціях. Але правові системи країн, які входять до цієї групи, не зупинились у своєму розвитку. Під впливом класичних правових систем вони постійно вносять новели у національне право, змінюють його структуру, нарешті визнали норму права, як важливий еталон поведінки.

Підтипи цієї правової системи складаються із сукупності моральних і правових норм, які складалися історично під впливом релігії, звичаїв, традицій. Але кожна країна відрізняється своєю системою норм, джерелами права. Наприклад, мусульманське право діє в рамках ісламської релігії, воно має релігійно-общинний принцип застосування і діє насамперед у відносинах правовірних мусульман з Аллахом. Основними джерелами права є Коран, Суна, Іджма, Кияс, серед яких першим за значенням є Коран[4, с. 592]. А індуське право склалося під впливом ідей іудаїзму, у країнах з цим правом досі зберігається кастовий поділ суспільства. Але на відміну від ісламу не вимагає від своїх прихильників відданості одному віровченню. Проте головною відзнакою є те, що закон не визнається джерелом права[4, с.611]. Для далекосхідної підгрупи характерне те, що в основу формування покладені не норми права, а норми моралі, звичаї, традиції. Велике значення приділяється ритуалу. На відміну від далекосхідної підгрупи, звичаєво-общинна сформувалася на основі норм-звичаїв, що склалися природним шляхом, а також правових норм, запозичених від колоніальних держав. Норми-звичаї не диференційовані на права та обов’язки. Р.Давид об’єднує ці особливості звичаєвого права Африки під назвою "африканська концепція соціального порядку"[1, с.378].

Досліджуючи правові системи світу, досвід іноземних держав з цього питання, можна зробити висновок, що існує проблема критеріїв класифікації правових систем. І оскільки кожен вчений має свій погляд на це питання, то звідси і така велика кількість окремих правових систем, які по суті є складовою частиною однієї правової сім’ї. На сьогоднішній день на правовій карті світу є дві правові системи, які склалися історично протягом століть: це романо-германська правова система і англо-американська правова система. Вони є класичними правовими системами, і саме вони мають вплив на правові системи окремих держав.

Використана література:

1. Р.Давид, К.Жоффре-Спинози. "Основные правовые системы современности", М. 1999г.

2. К.Цвейгерт, Х. Кётц. "Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права ", М. 1995г.

3. А.Х.Саидов. "Сравнительное правоведение и юридическая география мира", М. 1993г.

4. О.Ф.Скакун. "Теорія держави і права", Х.2001р.

5. "Общая теория государства и права" / под ред. проф. В.В. Лазарева, М.2000г.

6. "Теория государства и права" под ред. / проф. М.Н. Марченко, М.1996г.

7. Ю.Т.Тихомиров. "Курс сравнительного правоведения", М.1996.

Автор – провідний спеціаліст
Центру правової реформи
і законопроектних робіт
при Міністерстві юстиції України Кравцова Ю.О.

Директор Центру Семьоркіна О.М.

Заступник Міністра Ємелянова І.І.