Хочу скласти заповіт

Директор Департаменту нотаріату
та реєстрації адвокатських об\’єднань Наталія КРУКOВЕС.

%d%Хочу скласти заповіт.%/d% За законодавством України кожен громадянин має право на свій розсуд вирішувати долю належного йому майна, а також заповідати його. Так, відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу (ЦК) кожен громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам, як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям...

%d%Детальніше >>
%/d% %%%%

"Урядовий кур\’єр" 2003.01.23

Останнім часом до редакції "Урядового кур\’єра" почастішали звернення громадян, особливо похилого віку, з проханням роз\’яснити порядок складання та посвідчення заповітів. У зв\’язку з чим ми звернулися до Міністерства юстиції України з проханням надати відповідні роз\’яснення максимально широкому колу наших співгромадян з метою уникнення спадкодавцями помилок при розпорядженні своїм майном. На наші запитання відповідає директор Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об\’єднань цього відомства Наталія КРУКOВЕС.

За законодавством України кожен громадянин має право на свій розсуд вирішувати долю належного йому майна, а також заповідати його. Так, відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу (ЦК) кожен громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам, як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповідач також має право у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. Треба зауважити, що складання заповіту не тягне за собою переходу права власності на заповідане майно, а є лише розпорядженням, що робить заповідач на випадок своєї смерті. Тому особа, що склала заповіт, за життя не позбавлена можливості розпорядитися таким майном шляхом його продажу, дарування і таке інше. Зазначене є суттєвою відміною від укладання договорів відчуження майна (міни, дарування, купівлі-продажі), відповідно до яких особа, яка підписала такий договір, позбавляється права власності на своє майно, і вже його спадкоємці будуть позбавлені права на успадкування цього майна, навідь якщо відносно нього буде складений заповіт.

Крім того, заповідач на підставі ст. 544 Цивільного кодексу вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Скасування або зміна заповіту проводиться шляхом подання про це заяви нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, - посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради, яка вчиняє нотаріальні дії.

Деякі особливості мають питання спадкоємства вкладів, що визначені статтею 564 Цивільного кодексу. Так, вкладник може залишити банківській установі заповідальне розпорядження щодо належного йому вкладу. В цьому випадку після смерті вкладника вклад видається вказаним ним особам, без оформлення свідоцтва про право на спадщину.

Якщо вкладник не зробив банківській установі такого розпорядження, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах.

Як уже зазначалося, заповідати можна усе своє майно, не конкретизуючи при цьому, яке саме майно заповідається. Однак треба пам\’ятати, що закон визначає коло осіб, які користуються правом на обов\’язкову частку в спадщині незалежно від змісту заповіту. Зокрема, неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (стаття 535 Цивільного кодексу).

Заповідач у заповіті може зробити розпорядження і щодо майна, на яке він набуде права власності в майбутньому. Виходячи з цього, статтею 56 Закону "Про нотаріат" передбачено, що при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Можливо, саме тому при складанні заповіту більшість громадян своє волевиявлення висловлює фразою "усе моє майно, що буде належати мені на день моєї смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, а також все те, на що я за законом буду мати право, заповідаю ..." Закон надає формі заповіту особливе значення - від її дотримання залежить справжність заповіту.

Зокрема, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений (стаття 541 зазначеного Кодексу).

Заповіт може бути посвідчений як державним, так і приватним нотаріусом, що не впливає на його юридичну силу. В тих населених пунктах, де немає нотаріусів, право посвідчення заповітів згідно з статтею 37 Закону України "Про нотаріат" мають посадові особи сільських, селищних, міських рад. Заповіти громадян України, що перебувають за кордоном, можуть бути посвідчені посадовими особами консульських установ України.

Крім того, до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються: заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їхніми заступниками по медичній частині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами і головними лікарями зазначених будинків для престарілих та інвалідів.

Заповіт - це угода, що безпосередньо пов\’язана із особою заповідача. Відтак заповіт не може бути укладений через представника, що діє за дорученням або на підставі закону. Не допускається також посвідчення заповіту від імені кількох осіб.

Потрібно також знати, що право заповідати належить тільки дієздатним громадянам. Перевірка дієздатності особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, є обов\’язком нотаріуса. Дієздатність за віком перевіряється за паспортом або іншим документом, що посвідчує особу. В повному обсязі дієздатність у громадян виникає з досягненням повноліття. Однак недієздатною може виявитися і повнолітня особа. Тому, якщо у нотаріуса виникають сумніви щодо дієздатності заповідача, він вправі відкласти вчинення нотаріальної дії та встановити, чи не виносилося судом рішення про визнання заповідача недієздатною особою.

У процесі посвідчення заповіту нотаріус зобов\’язаний встановити дійсне волевиявлення особи та роз\’яснити правові наслідки його укладення. Реалізація заповіту багато в чому залежить від правильності його складання. Розпорядження заповідача мають бути викладені ясно і чітко, з тим щоб не викликати сумнівів або суперечок після його смерті, та містити вказівку лише на те майно та майнові права, які підлягають успадкуванню. При посвідченні заповіту нотаріус не зобов\’язаний перевіряти, чи є в наявності те майно, яке в ньому вказане.

Особиста участь заповідача при складанні заповіту є необхідною. Заповіти підписуються у присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальну дію. Однак якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених, заповіт може підписати інший громадянин. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено. Заповіт складається не менш як у двох примірниках, один з яких залишається у справах нотаріуса, а другий видається заповідачеві. Текст примірника заповіту, що видається нотаріусом заповідачеві, викладається на спеціальному бланку нотаріальних документів, що має багатоступеневий захист від підробок.

У разі втрати заповіту за письмовою заявою зацікавленої особи видається дублікат втраченого документа, який за своїм юридичним значенням прирівнюється до оригіналу заповіту.

За посвідчення заповіту державні нотаріуси справляють державне мито у розмірі 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Приватні нотаріуси державного мита не справляють. Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та особою, яка до нього звернулася, однак він не може бути меншим, ніж розмір ставки державного мита, що справляється державними нотаріусами за аналогічні дії.

З метою захисту майнових прав та інтересів громадян і юридичних осіб в Україні утворений і діє Єдиний реєстр заповітів і спадкових справ.

Усі заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов\’язковій реєстрації в цьому реєстрі. Користування даними реєстру, що містить відомості про всі посвідчені нотаріусами України заповіти, дає можливість оперативно та об\’єктивно встановити наявність заповіту, складеного спадкодавцем, місце його зберігання, а також забезпечити успадкування майна саме тими особами, які закликані до спадкування.

За внесення до реєстру реєстраційного запису про посвідчення або зміни заповіту, перевірку його наявності або відсутності справляється відповідна плата, від внесення якої звільняються інваліди І та ІІ груп, інваліди Великої Вітчизняної війни.