Під час проведення ґендерно-правової експертизи акта законодавства застосовувалися: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права,1966 рік; Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами, 1949 рік; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, 1979 рік; Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 рік та протоколи до неї; Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 рік; Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, 2005 рік; Конвенція про права осіб з інвалідністю, 2006 рік; Конвенція Міжнародної організації праці № 156 про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов'язками, 1981 рік; Конвенція Міжнародної організації праці № 100 про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності, 1951 рік; Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації,1965 рік; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права,1966 рік; Рамкова конвенція про захист національних меншин, 1995 рік; Загальна декларація прав людини, 1948 рік; Пекінська декларація, 1995 рік; Резолюція 47/135 Генеральної Асамблеї ООН «Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин», 1992 рік; Конвенція про права дитини, 1989 рік; Європейська Конвенція про здійснення прав дітей, 1996 рік; Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182, 1999 рік; Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека», 2000 рік; Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, 2007 рік.
Під час проведення ґендерно-правової експертизи акта законодавства застосовувалися: Конституція України, Закони України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», «Про запобігання та протидію домашньому насильству», «Про протидію торгівлі людьми», «Про охорону дитинства».
Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі – Закон) визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.
Варто зазначити, що до основних засад державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа віднесено створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї; виховання та утримання дітей за принципом родинності; захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей (стаття 3 Закону).
Разом з цим, частинами першою, третьою статті 8 Закону передбачено, що держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа.
Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.
При здійсненні текстуального аналізу положень Закону не виявлено норм, що містять ґендерне наповнення.
Так, у Законі використовуються терміни «громадяни України», «фізична особа», «особа», «дитина», «молодь», «діти-сироти», «діти, позбавлені батьківського піклування», «особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «діти-вихованці», «батьки-вихователі», «прийомні діти», «прийомні батьки», «діти, розлучені із сім'єю», «безпритульні діти», «особи з інвалідністю», «обдаровані діти», «талановита молодь», «дочка чи син», «батьки», «родичі дитини», «брати», «сестри», «близькі родичі», «подружжя», «окрема особа, яка не перебуває у шлюбі», «законні представники», «біологічні батьки», «опікуни», «піклувальники», «усиновлювачі», «наставники», «потенційні усиновителі» тощо.
Оцінка положень аналізованого Закону дозволяє зробити висновок, що положення Закону є ґендерно нейтральними (за змістом та наслідками), тобто не призводять до дискримінації за ознакою статі та здійснюють однаковий вплив як на чоловіків, так і на жінок.
Положення Закону є ґендерно нейтральними, тому не потребують внесення змін.
Ґендерно-правову експертизу Закону проведено Управлінням соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Міністерства юстиції України.
Заступник Міністра Валерія КОЛОМІЄЦЬ