Створення інституту секретного заповіту в Цивільному кодексі України у 2004 році полягає в тому, щоб максимально захистити таємницю заповіту.
Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.
Перед складанням такого заповіту краще звернутися до нотаріуса для отримання консультації, як це правильно зробити, щоб у подальшому не виникали проблеми у спадкоємців із оформленням спадкових прав. Оскільки заповіт, складений з порушеннями норм законодавства, може бути визнаний нікчемним.
Особа, яка склала секретний заповіт, подає його у заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою у присутності заповідача, поміщає документ в інший конверт та опечатує.
У випадках, коли фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноруч, – за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Причому підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, повинен бути засвідчений нотаріусом із зазначенням причин неможливості його самостійного підписання.
Секретний заповіт приймається нотаріусом на зберігання без складання опису. Оскільки нотаріуси посвідчують секретні заповіти, не ознайомлюючись з їх змістом. Нотаріус повинен роз’яснювати заповідачу, що текст заповіту має бути викладений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликало суперечок після відкриття спадщини.
Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про нього він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо місце проживання останніх йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації.
У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.