1. Перелік міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та резолюцій міжнародних конференцій, міжнародних організацій, їх органів, використаних під час проведення експертизи.
Під час проведення гендерно-правової експертизи акта законодавства застосовувалися: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, 1966 рік; Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами, 1949 рік; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, 1979 рік; Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 рік та протоколи до неї; Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 рік; Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, 2005 рік; Конвенція про права осіб з інвалідністю, 2006 рік; Конвенція Міжнародної організації праці № 156 про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов’язками, 1981 рік; Конвенція Міжнародної організації праці № 100 про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності, 1951 рік; Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1965 рік; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, 1966 рік; Рамкова конвенція про захист національних меншин, 1995 рік; Загальна декларація прав людини, 1948 рік; Пекінська декларація, 1995 рік; Резолюція 47/135 Генеральної Асамблеї ООН «Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин», 1992 рік.
2. Перелік актів законодавства, використаних під час проведення експертизи.
Під час проведення гендерно-правової експертизи акта законодавства застосовувалися: Конституція України, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, закони України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», «Про поховання та похоронну справу».
3. Загальна характеристика проаналізованого акта законодавства щодо дискримінації за ознакою статі.
Закон України «Про поховання та похоронну справу» (далі - Закон) визначає загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та місця поховання.
У Законі використовуються терміни «померлий», «померла особа», «померла (загибла) особа», «загиблий», «користувач місця поховання», «виконавець волевиявлення або особа, яка зобов'язалася поховати померлого», «близькі померлого», «родичі», «повнолітня дієздатна фізична особа», «людина», «другий з подружжя», «один з близьких родичів», «самотній громадянин», «ветеран війни та праці», «інша категорія малозабезпечених громадян», «споживачі», «населення», «чоловік (дружина)», «батьки (усиновителі)», «діти», «сестра», «брат», «дід або баба» тощо.
Наприклад, відповідно статті 2 Закону користувач місця поховання (місця родинного поховання) - це особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 Закону.
При цьому терміни «померлий» розкривається через термін «поховання померлого», яким є комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству, що свідчить про використання гендерно-нейтральних формулювань.
Крім того, в Законі використовується термін «громадянин». Наприклад, в частині четвертій статті 11 Закону встановлено, що у разі смерті громадянина на території іноземної держави та за наявності письмового волевиявлення про поховання його тіла на території України, посвідченого належним чином, поховання здійснюється у відповідних місцях поховань на території України виконавцем волевиявлення померлого або особою, яка зобов'язалася поховати померлого, за сприяння консульської установи чи дипломатичного представництва України.
Поняття «громадянин» розкривається в Законі України «Про громадянство України», згідно з яким громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України (стаття 1 Закону).
З аналізу тексту Закону можна зробити висновок, що Закон в цілому відповідає принципу тендерної рівності.
Винятком є положення частини першої статті 11 Закону, яке є гендерно- дисбалансованим на користь певної статі з огляду на обґрунтування, викладені у пункті 4 Висновку.
4. Обґрунтування необхідності внесення змін до акта законодавства.
Положення частини першої статті 11 Закону є гендерно-дисбалансованим за змістом та наслідками, що обґрунтовується наступним.
Частиною першою статті 11 Закону передбачено, що поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого
здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого.
Конструкція, яка використовується для зазначення осіб, що мають право здійснити поховання, передбачає визначення чоловічого та жіночого роду певних категорій осіб, наприклад сестрою - братом, дідом - бабою, однак такий суб’єкт як «онук (правнук)» не кореспондується з суб’єктом такої ж категорії жіночого роду, а саме «онуки (правнучки)», з підстав відсутності його закріплення у Законі.
У зв’язку з цим варто зазначити, що відповідно до частин другої та третьої статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Крім того, статтею 6 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» передбачено, що дискримінація за ознакою статті забороняється.
У зв’язку з цим варто зазначити, що частина перша статті 11 Закону потребує внесення відповідних змін в частині доповнення переліку осіб, які мають право здійснити «поховання», а саме після слів «онуком (правнуком)» доповнити словами «онукою (правнучкою)».
5. Найменування структурного підрозділу Мін’юсту, що проводив гендерно-правову експертизу.
Гендерно-правову експертизу Закону проведено Управлінням цивільного та комерційного права Департаменту приватного права Міністерства юстиції України.