Під час проведення гендерно-правової експертизи акта законодавства застосовувалися: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, 1966 рік; Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами, 1949 рік; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, 1979 рік; Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 рік, та протоколи до неї; Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 рік; Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, 2005 рік; Конвенція про права осіб з інвалідністю, 2006 рік; Конвенція Міжнародної організації праці № 156 про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов’язками, 1981 рік; Конвенція Міжнародної організації праці № 100 про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності, 1951 рік; Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1965 рік; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, 1966 рік; Рамкова конвенція про захист національних меншин, 1995 рік; Загальна декларація прав людини, 1948 рік; Пекінська декларація, 1995 рік; Резолюція 47/135 Генеральної Асамблеї ООН «Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин», 1992 рік; Конвенція про дискримінацію в галузі праці і занять, 1958 рік.
Під час проведення гендерно-правової експертизи акта законодавства застосовувалися: Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закони України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», «Про запобігання та протидію домашньому насильству», «Про протидію торгівлі людьми».
Закон України «Про зайнятість населення» (далі − Закон) визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.
Статтею 11 Закону передбачено, зокрема, що держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Не вважається дискримінацією здійснення заходів щодо додаткового сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.
Текстуальний аналіз статей Закону доводить, що вони в цілому не містять дискримінаційних норм за ознакою статі.
Так, у Законі використовуються терміни «зайняте населення», «безробітний», «відряджені іноземні працівники», «зареєстрований безробітний», «іноземні високооплачувані професіонали», «іноземні ІТ-професіонали», «іноземний найманий працівник», «іноземний працівник творчої професії», «молодий працівник», «особи працездатного віку», «працездатні особи», «особи з інвалідністю», «подружжя», «діти-сироти» тощо.
Законом не передбачено особливостей чи різниці у правах та можливостях за ознакою статі, у зв’язку з чим можна зробити висновок, що норми Закону в цілому є гендерно нейтральними.
Поряд з цим, необхідно зазначити, що Закон містить положення, що має гендерне наповнення.
Так, згідно з частиною третьою статті 11 Закону забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії зазначати обмеження щодо віку кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу одній із статей, а також вимагати від осіб, які працевлаштовуються, надання відомостей про особисте життя.
Обмеження щодо змісту оголошень (реклами) про вакансії (прийом та роботу) та відповідальність за порушення встановленого порядку їх розповсюдження встановлюються Законом України «Про рекламу».
Аналогічна норма міститься також у частині третій статті 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», метою якого є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України.
З огляду на зазначене, вказане положення частини третьої статті 11 Закону не можна назвати дискримінаційним по відношенню до певної статі.
Положення Закону є гендерно нейтральними, тому не потребують внесення змін.
Гендерно-правову експертизу Закону проведено Управлінням соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Міністерства юстиції України.