Уповноважена у справах Європейського суду з прав людини Маргарита Сокоренко розповіла про часткове призупинення деяких пунктів Конвенції з прав людини у зв’язку з воєнним станом в Україні, про позови, які українці подають проти своєї держави й перспективи складних міжнародних позовів проти Росії та компенсацій, які ми сподіваємося стягнути. На окреслених питаннях вона докладно зупинилася в інтерв’ю Укрінформу.
— Україна подала до Ради Європи заяву про часткове призупинення деяких пунктів Конвенції з прав людини у зв’язку з воєнним станом. На рівні такої простої людської мови що це означає?
— Відбулося чергове інформування Ради Європи про так званий відступ від зобов’язань з Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод, і це було інформування про зменшення обсягу цього відступу. У 2022 році, коли був введений воєнний стан внаслідок повномасштабного вторгнення РФ, Україна поінформувала і Раду Європи, і Організацію Об’єднаних Націй про введення цього стану. А режим воєнного стану за нашим законодавством передбачає, зокрема, і можливість обмеження низки прав людини. Пряма норма Конституції. І у зв’язку з цим у нас як держави-члена цих міжнародних організацій було зобов’язання повідомити ООН і Раду Європи про те, що введено воєнний стан і що це може вплинути на забезпечення певних прав людини, що і було зроблено, причому ще 1 березня 2022 року. Стаття 15 Конвенції передбачає, що в разі війни або будь-якої іншої небезпечної ситуації, надзвичайної ситуації, що загрожує життю нації, держави можуть вживати такі екстраординарні заходи, які відступають від положень Конвенції, що гарантує перелік прав людини, і повинні про це обов’язково інформувати.
— А навіщо інформувати?
— Держава як сторона Конвенції зобов’язана забезпечити перелік прав людини, починаючи від права на життя, заборони катування, свободи пересування. Але у зв’язку з об’єктивними обставинами у певних ситуаціях можуть бути обмеження, які у нас виникають через надзвичайну ситуацію. Тому ми це повідомили. Є ще інше зобов’язання, – слід постійно переглядати доцільність ось цього відступу. І якщо вже немає його доцільності, повинні знімати ці обмеження та інформувати про це Раду Європи. Це було зроблено 4 квітня – спрямовано відповідну заяву про звуження, зменшення обсягу цього відступу, який був поданий.
— А що саме звузилось?
— Виключено низку статей, які були передбачені в першому інформуванні: стаття 4 – заборона примусової праці, 13 стаття – забезпечення права на юридичні засоби захисту, стаття 14 – заборона дискримінації.
— Є якісь результати взагалі такого інформування? Що воно дає Україні в юридичній площині?
— Насамперед це зроблено для того, щоби дати певне поле для держави, коли вже справа розглядається в Європейському суді з прав людини. Цей суд дуже відомий в Україні, тому що до нього багато наших громадян звертається. І вже Європейський суд в перспективі, коли буде розглядати справи, зауважуватиме, наскільки це покривалось ось цим відступом від зобов’язань, і чи відступ зобов’язань не був надмірним. Вже на розгляді Європейського суду є певна категорія справ, яка стосується скарг щодо певних обмежень, що були введені внаслідок повномасштабного вторгнення. І Європейський суд вже поставив за певними справами питання, чи покриваються вони ось цим відступом від зобов’язань, заявлених у березні 2022 року. Ми є під наглядом Європейського суду з прав людини. І другий важливий аспект, більш політичний. Ми рухаємося до повного членства в Європейському Союзі. І, щоби стати повноправним членом, важливе забезпечення прав людини. Це так само паралельно йде з цим євроінтеграційним процесом.
Україна – не єдина країна, яка застосувала такий механізм відступу від зобов’язань.
— А хто ще?
— Азербайджан і Вірменія у 2020 році. Вони також зверталися з відповідними заявами. Туреччина – це їхня історія 1980 року. Ми пам’ятаємо велике коло обмежень прав людини, які мали всі країни під час введення карантину через пандемію. І багато країн теж повідомляли Раду Європи, що ті обмеження введені. І деяким країнам Європейський суд вказав, що все-таки ці обмеження були надмірними, відповідно встановив порушення з боку тих держав щодо прав людини. В інших випадках він, навпаки, став на бік держав, мовляв, обмеження були об’єктивними в тих умовах.
— Тоді поговорімо ще про Європейський суд з прав людини. Упродовж 2023 року він ухвалив 130 рішень проти України. У яких справах?
— Україна протягом останніх років – лідер за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини. І великий відсоток тих скарг, які надходять до Європейського суду, стосуються доволі таких тривалих системних проблем, які є десятки років у правовій системі України.
Наприклад – проблема з жорстоким поводженням в системі кримінальної юстиції. У нас у зв’язку з цим Кабінет Міністрів ухвалив стратегію протидії катувань і жорстокому поводженню в системі кримінальної юстиції, де не просто стоїть питання, що треба якісно проводити розслідування, коли наявні скарги на жорстоке поводження. А є ряд заходів, які спрямовані на те, щоб не тільки боротися вже з наслідками, а запобігати. Старий Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року передбачав явку з повинною. І в нас багато було рішень суду, що констатував, що є проблеми з жорстоким поводженням.
— Яка призводила до явок з повинною…
— Так. І то не індивідуальна історія, проблема має системний, масовий характер. На жаль, ми повинні про це говорити. І от великий відсоток цих звернень, які потрапляють в Європейський суд з прав людини, стосуються проблем, що потребують вжиття комплексу дій: зміни законодавства, зміни адміністративної практики. Це не 1–2 роки, це багатоетапний і тривалий процес буде.
Також причина звернень до Європейського суду – тривалість тримання під вартою: суди не повністю або неякісно обґрунтовували рішення про обрання запобіжного заходу і продовження тримання під вартою протягом тривалого часу. Є неповторювані справи, пов’язані з розслідуванням складних справ або з питанням заборони мирних акцій протесту. Але останніми роками великий відсоток звернень стосується скарг, пов’язаних зі збройною агресією РФ.
— З чим пов’язана така популярність Європейського суду з прав людини в Україні?
— Він за останні 10 років, мабуть, набув найбільшої популярності. Можливо, через те, що це міжнародний суд, чиї рішення мають юридичні наслідки для держави, і держава зобов’язана їх виконувати. І ще аспект – можливість отримати компенсацію від держави. Це називається справедлива сатисфакція. І за 2022-й рік, і за 2023-й ми повністю суми, які були присуджені, виплачували, незважаючи на те, що є проблема з наповненістю державного бюджету.
— Будь-хто може подати до суду?
— Будь-хто, якщо вважає, що є порушення прав людини, які гарантовані Конвенцією. Звісно, як у будь-якому суді, наявні критерії прийнятності справи. Важлива умова – Європейський суд не є судом четвертої інстанції. Якщо людина пройшла всі суди включно з Верховним Судом і не погоджується з рішеннями, а звертається до ЄСПЛ, щоб просто переглянути ці всі рішення, то ЄСПЛ, найімовірніше, відхилить справу. ЄСПЛ не дуже простий в своєму функціонуванні, але люди звертаються.
— Україна на чиєму боці в таких процесах? На боці громадянина чи держави?
— Якщо скарги проти України, держава – відповідач, відповідач захищається. Я представляю державу. Але у нас – багато звернень і проти РФ. Є категорія справ, де громадяни вказують дві країни як відповідачів: і РФ, і Україну. То кажемо – щодо України немає порушення, але тут є порушення. Тобто одночасно захищаємо себе і виступаємо на боці заявника в обсязі скарг проти росії.
— Як оцю тенденцію зупинити, щоб менше справ розглядалося наших?
— Треба з проблемами, на які Європейський суд постійно вказує, повністю розібратися.
— Люди мають повірити в ефективність нашої української судової системи?
— Зокрема. Багато звернень – через те, що люди не вірять рішенням, які ухвалили суди. Ми, звісно, хотіли б, щоби наші громадяни все-таки більше вірили нашим державним органам, державі й рішенням, які вона ухвалює.
— Трохи про росіян. 60 відсотків справ так чи інакше стосуються росії. У грудні 2023 року ЄСПЛ почав розгляд справи «Україна проти Росії» щодо окупації Криму. Україна подала цей позов ще в 2014 році. Які перспективи?
— Довга історія. У грудні 2023 року вже було слухання про порушення, які заявляє Україна щодо порушень прав людини, що мають місце на тимчасово окупованій території Республіки Крим і в м. Севастополі. А цьому етапу передував період, коли ми мали письмову комунікацію з судом (до речі, письмову позицію про те, що є порушення прав людини з боку росії, ми подали 28 лютого 2022 року). У грудні 2023 року було слухання після цих обмінів письмовими позиціями. РФ у цій справі подала свою позицію письмову – немає ніяких порушень за їхньою версією, на території Криму нічого не порушується. І вже тепер ми чекаємо на рішення Європейського суду. Є ще інше провадження – позов називається «Україна та Нідерланди проти Російської Федерації», де мова про порушення прав людини на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей з 2014 року. І вже до цієї справи приєднано останній позов України, який ми подали в 2022 році щодо повномасштабного вторгнення і порушень прав людини під час повномасштабного вторгнення. В цій справі у нас теж тепер такий активний період, в січні 2023 року Європейський суд ухвалив у цій справі проміжне рішення, рішення щодо прийнятності, де, зокрема, було вказано, що після окупації Криму російська агресія перейшла на Схід України і внаслідок цього було захоплено частину Донецької і Луганської областей та взято під контроль. Він навіть вказав дату, коли Росія повністю отримала контроль: 11 травня 2014 року (в цей день було проведено так звані референдуми про незалежність «ЛНР» і «ДНР»).
Що ще є важливим – Європейський суд вказав, що водночас Україна змогла довести, що російські військові або афілійовані до російських спецслужб чи російських військових особи вже були присутні на Сході України ще в квітні 2014 року і причетні до подій, пов’язаних із захопленням населених пунктів, які ми спостерігали тоді, і що це в своєму підсумку призвело до захоплення відповідних частих Донецької і Луганської областей. Європейський суд визнав прийнятними ряд заяв на скарги щодо порушень прав людини на захоплених територіях Донецької, Луганської областей і перейшов вже до суті розгляду справи. У лютому 2023 року Європейський суд ухвалив рішення об’єднати позов про повномасштабне вторгнення до позову щодо захоплення Донецької, Луганської областей 2014 року. Ми тепер маємо одну велику справу, де розглядається порушення прав людини з 2014 року включно з періодом повномасштабного вторгнення Російської Федерації, що дуже важливо. Тобто Європейський суд розглядає всі наші справи і скарги як наслідок одного акту російської агресії, що триває з 2014 року.
— Це добре чи погано?
— Це добре, тому що ми бачимо, що Європейський суд розуміє ті порушення, про які ми постійно заявляємо, що це – наслідок одного акту агресії. Цього року будуть слухання по суті цієї справи – 12 червня. І 12 червня ми у Страсбурзі представлятимемо позицію нашу щодо порушень прав людини з боку РФ на захоплених 2014 року Донецькій і Луганській областях, а потім уже під час повномасштабного вторгнення.
Процес взагалі змагальний – хто краще довів свою позицію. А РФ з 2022 року не бере участі – їх виключено у зв’язку з вторгненням в Україну. І процедурно після того як державу виключають зі складу Ради Європи, Конвенція, за якою працює Європейський суд, перестає діяти для цієї держави протягом наступних шести місяців з моменту, коли державу було виключено. 15 березня було виключено Росію з Ради Європи, 16 вересня 2022 року Конвенція перестала діяти для Російської Федерації. Ми розуміли, що зупиниться дія Конвенції для РФ, тому подавали міждержавні позови для того, щоб показати порушення прав людини, заявити як держава. Крім Європейського суду, ще є різні органи ООН. Багато громадян через громадські організації правозахисників до них зверталися і вже навіть мають рішення. Почали отримувати перші рішення від відповідних органів Організації Об’єднаних Націй.
— Росія зобов’язана тепер виплачувати компенсацію або виконувати рішення ЄСПЛ? Вони ж сказали, що не будуть виконувати.
— Вони і не виконують, хоча зобов’язані. І насправді в Раді Європи тепер обговорюється, як забезпечити ось це виконання Росією, тому що йдеться ж не тільки про рішення, які стосуються громадян України. Росія завжди була і є лідером (за кількістю звернень проти неї, – ред.), навіть при тому, що вже не можуть звертатися (після 16 вересня 2022 року, – ред.). Справи, які все ще залишилися на розгляді Європейського суду, він розглядає і ухвалює рішення.
Європейський суд інформує росіян про те, що розглядається справа. Вони не реагують на повідомлення з боку Європейського суду. Наші матеріали, які ми в межах міждержавних позовів подаємо, росіяни теж отримують. Є канали комунікації. Ігнорування або ховання від процесу не рятує від відповідальності, тобто це не означає, що вони можуть уникнути відповідальності. Знаючи гіркий досвід, коли держави, не бувши членами Ради Європи, не виконували рішень Європейського суду в міждержавних позовах (Грузія теж має кілька виграних рішень проти РФ, але отримати ці присуджені компенсації не може), був розпочатий трек створення міжнародного компенсаційного механізму, про який Україна говорить (вже створений Реєстр в Гаазі).
Стосовно активів, які примусово стягуються, мають наповнювати в перспективі відповідний фонд. Цей Реєстр вже навіть запрацював на початку квітня, вже почав приймати заявки від громадян України. І рішення, які будуть мати наші громадяни (у нас багато звернень до Європейського суду від громадян щодо збройної агресії), що вони будуть мати вже значення і для отримання всіх потенційних компенсацій через міжнародний компенсаційний механізм. Можна буде подати до відповідного реєстру збитків.
— Яка ваша порада українцеві, що хотів би подати до суду на Росію?
— Звертатися до Європейського суду. Але залишаються інші органи. Недавно колеги-правозахисники показували рішення від органів Організації Об’єднаних Націй, – там є різні комісії, робочі групи, які теж розглядають питання порушення прав людини. В межах розслідувань, які веде офіс Генерального прокурора, всі злочини фіксуються, проводяться розслідування, щоб потім це пішло в Міжнародний кримінальний суд. І все-таки я сподіваюся, що в перспективі будемо мати Спецтрибунал за злочин агресії.