Маргарита Сокоренко, Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини
В березні 2014 року вперше в історії нашої держави в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) Україна звернулась до механізму міждержавних справ як одного із способів юридичного захисту держави від агресії російської федерації, яка в той час активно окуповувала територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополь та намагалась створити правову видимість волевиявлення населення Криму через «референдум».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод передбачає два механізми звернення: індивідуальні заяви, – найбільш застосовний і відомий в усіх державах-членах Ради Європи, – та міждержавні позови, якими Україна почала послуговуватись активно в боротьбі з агресором. І досить успішно.
З початку агресії рф з лютого 2014 року подано 10 міждержавних позовів, які наразі розглядаються в чотирьох провадженнях:
Наразі ключовими є перші дві: по так званій Кримській справі восени цього року ЄСПЛ має намір провести слухання по суті, та у справі «Україна та Нідерланди проти Росії», до якої доєднано позов щодо повномасштабного вторгнення, готуємо позицію по суті заявлених скарг.
Хоча провадження різні, між собою вони пов’язані, особливо справи «Україна проти Росії (щодо Криму)» та «Україна та Нідерланди проти Росії».
Варто наголосити, що Україна з самого початку розглядала всі злочини росії як наслідок одного акту агресії, який тривалий у часі.
Провадження почалось у березні 2014 року за першим в історії України міждержавним позовом «Україна проти Росії». Тоді скарги стосувались порушень прав людини в Криму, а в подальшому були неодноразові доповнення і щодо Криму, і східних областей. Все було в межах однієї справи.
У 2016 році ЄСПЛ роз'єднав це провадження за територіальним критерієм на "Україна проти Росії (щодо Криму)" та "Україна проти Росії (щодо сходу України)". І хоча начебто було зрозуміло, що це пов’язані провадження, існував ризик, що таке формальне розділення українських скарг означатиме різний підхід до них. І цим, до речі, намагалась скористатись росія в процесі, подаючи різні позиції щодо питань юрисдикції: всі ми пам’ятаємо дві основні мантри росії – в Криму було «народне волевиявлення», а російські військові просто стояли поряд та спостерігали (треба було якось пояснити присутність «зелених чоловічків), а на сході «іх-там-нєт».
Тому з 2016 року ще додатковим важливим завданням у справах було доведення в зв’язку між подіями в Криму та на сході України. Що нам в підсумку вдалось.
Після кількох раундів обміну письмовими позиціями та усних слухань по прийнятності протягом 2017-2022 років ЄСПЛ з рештою розставив важливі крапки над «і».
14 січня 2021 року оголошуючи рішення щодо прийнятності міждержавної заяви «Україна проти Росії (щодо Криму)» ЄСПЛ вказав, що контроль росії над півостровом був встановлено з 27 лютого 2014 року.
А 25 січня 2023 року при оголошення ухвали по прийнятності міждержавної заяви «Україна та Нідерланди проти Росії» (на той момент ще щодо східної України) встановив, що території на сході України були захоплені російськими окупаційними силами з 11 травня 2014 року та знаходяться під юрисдикцією російської федерації з того часу, окремо зазначивши про присутність на сході України російських військових з квітня 2014 року та широкомасштабне розгортання російських військ найпізніше із серпня 2014 року.
Але не менш важливим було встановлення у рішеннях, особливо в останньому, зв’язку між подіями в Криму та на сході України. ЄСПЛ вказав на подібність у часі, просторі та методі між подіями в Криму наприкінці лютого та початку березня 2014 року та подіями на сході України «на ранніх стадіях заворушень» – в обох випадках все починалось з «протестів», переростаючи в захоплення адміністративних будівель та проведення «референдумів» щодо статусу відповідних регіонів, які «показали переважаючу більшість за відокремлення від України». Також ЄСПЛ дослідив і ряд інших доказів зв’язку між подіями в Криму та на сході.
Рішення ЄСПЛ 25 січня 2023 року було не єдиною перемогою для нас. Менш як за місяць Україна отримала ще одне процедурне рішення, яке має важливі наслідки.
17 лютого 2023 року ЄСПЛ повідомив про об'єднання двох міждержавних справ «Україна та Нідерланди проти Росії» за заявами №№ 8019/16, 43800/14, 28525/20 (щодо Донбасу) і «Україна проти Росії (Х)» за заявою № 11055/22 (щодо повномасштабного вторгнення рф, подана в червні 2022 року) в одне провадження «Україна та Нідерланди проти Росії».
Це означає, що ЄСПЛ розглядає справи у взаємозв’язку, враховує контекст, а маємо нагоду максимально довести, що порушення прав людини, які постійно відчувають українці з 2014 року – це результат одно акту агресії, який тривалий в часі, багатоетапний та масштабний за територією.
Показовим є, що ще до приєднання справи про повномасштабне вторгнення до «Україна та Нідерланди проти Росії» в рішенні по цій справі ЄСПЛ самостійно відзначив як важливий факт те, що 24 лютого 2022 року, через чотири тижні після слухання у справі, президент росії оголосив про початок «спеціальної військової операції» в Україні та розміщення там російських військ, у зв’язку з чим активізувалися бойові дії на сході України, російські війська також зайшли в інші райони України, просуваючись у глиб території.
І на рішеннях по прийнятності ЄСПЛ не планує зупинятись і продовжив їх розгляд навіть попри виключення росії з Ради Європи в березні 2022 року.
При цьому, на відміну від міждержавних справ інших держав, у яких була певна пауза між розглядом питань прийнятності та по суті скарг, у справах за українськими позовами спостерігається суттєво швидший розгляд.
Для прикладу, у справі «Грузія проти Росії (ІІ)» лише між рішенням по прийнятності (13 грудня 2011 року) та першою вказівкою ЄСПЛ надати письмові коментарі по суті (10 жовтня 2013 року) минуло майже два роки. У справі «Україна та Нідерланди проти Росії» між рішенням по прийнятності та вказівкою надати письмові відповіді на питання суду минуло лише чотири місяці.
Не в останню чергу таке пришвидшення пов’язане з підходом до подання аргументів, доказів та їх якістю, та стратегією України загалом. Також ЄСПЛ змінив підхід до розгляду міждержавних справ, не лише українських.
Інший важливий фактор – відсутність сторони, яка зловживає процесуальними правами. Тривале затягування в розгляді прийнятності «Україна проти Росії (щодо Криму)» та «Україна та Нідерланди проти Росії» була пов’язана з численними клопотаннями росії про надання додаткового часу, перенесення дедлайнів, ненадання документів та їх перекладів, оскарження безсторонності суддів ЄСПЛ, заяви про тиск на російську делегацію з боку української та багато чого іншого.
Загалом все в підсумку свідчить, що ЄСПЛ має дуже чіткі плани у розгляді міждержавних позовів України навіть попри припинення участі росії у всіх провадженнях суду після її виключення з Ради Європи в березні 2022 року.
Так, 22 березня 2022 року ЄСПЛ вирішив, що має компетенцію розглядати скарги, спрямовані проти російської федерації щодо дій або бездіяльності, які можуть становити порушення Конвенції, за умови, що такіт порушення відбулися до 16 вересня 2022 року.
Судова практика щодо вказаної ситуації вже існує. У ряді рішень ЄСПЛ підтвердив, що має юрисдикцію розглядати справи проти росії за заявами щодо порушень, які мали місце до 16 вересня 2022 року та що відмова російського уряду співпрацювати у провадженні, до прикладу через ненадання письмових зауважень у справі, не перешкоджає розгляду (для прикладу справи Свєтова та інші проти Росії (заява № 54714/17) від 24 січня 2023 року, Федотова та інші проти Росії (заява № 40792/10 та 2 ін), від 17 січня 2023 року).
Така позиція ЄСПЛ – це чіткий сигнал, що не вийде уникнути відповідальності і росія це розуміє. Хоча вони свідомо не приймають участь у розгляді справ та повністю ігнорують листи суду, все ж пильно слідкують за ними. А іноді публічно це підтверджують.
Зокрема, 20 липня 2023 року у реакції на вилучення з реєстру ЄСПЛ російського міждержавного позову «Росія проти України» мзс рф під час брифінгу вказало на приєднання заяви щодо повномасштабного вторгнення «Україна проти Росії (Х)» (нарікши його «кляузою») до провадження «Україна та Нідерланди проти Росії» як свідчення упередженості суду.
Тому потрібно чітко розуміти важливість проваджень ЄСПЛ за позовами України до росії. Вони не лише про права людини та юридичний спір.
Для України справи в ЄСПЛ, як і в інших міжнародних судах, - це про закріплення історичних фактів збройної агресії проти нашої держави з лютого 2014 року, спростування російських пропагандистських тез та наративів та юридичну фіксацію наслідків агресії росії. І росія це добре розуміє. Бо кожне рішення міжнародного суду це чергове спростування заяв росії з 2014 року «це ніде не доведено» та аргументи, з якими має рахуватись міжнародна спільнота.
Це складний доказовий процес. І в нашій команді ця робота здійснюється під гаслом «це боротьба за правду, яку має нарешті почути міжнародна спільнота».