Кожній людині важливий та без сумніву приємний будь-який прояв турботи. З роками бажання бути для когось потрібним лише збільшується та поступово переростає в необхідність. Для людей похилого віку договір довічного утримання – гарна можливість забезпечити себе належним піклуванням та юридично закріпити ці відносини.
Згідно з такою домовленістю, відчужувач (наприклад, особа похилого віку) передає набувачеві у власність нерухоме або рухоме майно, що має значну цінність, а натомість набувач зобов’язується утримувати та (або) довічно доглядати за такою особою. Особливістю цієї угоди є те, що набувач стає власником майна відразу після передачі. Тому нерідко пенсіонери побоюються та цілком справедливо сумніваються у відповідальному виконанні набувачем своїх обов’язків.
Проте, не варто даремно хвилюватися, Цивільним кодексом України передбачені способи захисту себе та свого майна від недобросовісного піклування. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду:
на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини. У такому разі відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. Витрати ж набувача на утримання та (або) догляд відчужувача не підлягають поверненню;
на вимогу набувача. У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.
Крім того, договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. До цього моменту набувач ☝ не має права продавати, дарувати, міняти майно, укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину.