ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ЩОДО ПОДОЛАННЯ ҐЕНДЕРНОГО НАСИЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Короткий огляд ґендерного законодавства

В Конституції України закріплено, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (статті 27, 55 Конституції).

На реалізацію цих конституційних гарантій Верховною Радою України прийнято, зокрема, Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (далі – Закон), метою якого є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України.

В абзаці шостому статті 1 Закону визначено, що одним з проявів ґендерного насильства визначено сексуальні домагання, як дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування.

Згідно зі статтею 6 Закону дискримінація за ознакою статі забороняється. Не вважаються дискримінацією за ознакою статі: спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини; обов’язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом; різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом; особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я; позитивні дії.

Закон визначає порядок оскарження дискримінації за ознакою статі та сексуальних домагань, та передбачає можливість відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації за ознакою статі чи сексуальних домагань.

Так, відповідно до статтей 22, 23 Закону особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію за ознакою статі чи вона стала об’єктом сексуальних домагань, має право звернутися зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, уповноважених осіб (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, правоохоронних органів держави та суду.

Особи будь-якої статі або групи осіб мають право надсилати повідомлення про порушення рівності прав та можливостей жінок і чоловіків до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок у разі, якщо вичерпані внутрішні засоби правового захисту або якщо застосування таких засобів захисту невиправдано затягується.

Особа має право на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації за ознакою статі чи сексуальних домагань. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальних збитків, які підлягають відшкодуванню, та не пов’язана з їх розміром.

Правові та організаційні основи попередження насильства в сім’ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, визначені у Законі України «Про попередження насильства в сім’ї» (далі – Закон).

В абзаці другому статті 1 Закону визначено, що насильством в сім’ї вважаються будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

У Розділі III Закону передбачено спеціальні заходи з попередження насильства в сім’ї, до яких відносяться: офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї; взяття на профілактичний облік членів сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї; встановлення захисного припису; стягнення коштів на утримання жертв насильства в сім’ї у спеціалізованих установах для жертв насильства в сім’ї (статті 10, 12-14 Закону).

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та статтею 15 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а так само члени сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність відповідно до закону.

Зважаючи на те, що насильство переважно передбачає вчинення дій, що посягають на життя та здоров’я особи, її волю, честь та гідність, а також на статеву свободу та статеву недоторканість особи, то Кримінальний кодекс передбачає можливість притягнення винних осіб до відповідальності за вчинення незаконного насильства незалежно від того чи вчинене таке насильство щодо жінки, чи щодо чоловіка, в сім’ї, в громадських місцях, на виробництві тощо.

Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми (стаття 1732 Кодексу). При цьому, верхня межа санкцій цієї статті Кодексу передбачає адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк до п’ятнадцяти діб, що є винятковим і досить суворим заходом адміністративного впливу на правопорушника.

25 вересня 2008 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї» , яким, серед іншого, встановлено адміністративну відповідальність за непроходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім’ї, і запроваджено механізм соціальної роботи з профілактики насильства в сім’ї. Відповідно до цього механізму, у разі вчинення особою насильства в сім’ї, і після отримання нею офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, ця особа направляється до кризового центру для проходження корекційної програми .

Цим Законом доповнено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, та розширено повноваження відповідних підрозділів органів внутрішніх справ щодо попередження насильства в сім’ї (статті 3, 6 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» у редакції Закону), що, у свою чергу, має сприяти більш ефективному попередженню проявів насильства в сім’ї та якісному реагуванню органів внутрішніх справ на правопорушення у цій сфері.

Отже, національне законодавство України спрямоване на охорону існуючих у державі суспільних відносин від протиправних посягань. Будь-яке незаконне насилля, у тому числі, і за ознакою статі, не допускається, розцінюється як правопорушення або злочин і тягне за собою відповідальність.

Станом на сьогодні Україна є стороною наступних міжнародних документів, в яких закріплені норми щодо попередження ґендерного насильства:

• Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року № 217 А (ІІІ);
• Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, 1979 року, ратифікована Президіумом Верховної Ради СРСР 19 грудня 1980 року;
• Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, ратифікований Законом України від 5 червня 2003 року № 946-IV;
• Конвенція про права дитини 1989 року, ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII;
• Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами 1949 року, приєднання Української РСР із застереженнями до статті 22 від 15 листопада 1954 року;
• Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, ратифікований Законом України від 4 лютого 2004 року № 1433-IV;
• Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії, ратифікований Законом України від 3 квітня 2003 року № 716-IV;
• Декларація про викорінення насильства проти жінок, проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 року № 48/104;
• Декларація про захист жінок та дітей в надзвичайних ситуаціях та в період збройних конфліктів, проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3318 (XXIX).

Витяги з нормативно-правових актів, якими регламентуються питання протидії насильству над жінками

Конституція України

Стаття 27 «Кожна людина має невід’ємне право на життя

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 55 «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом»

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Сімейний кодекс України

Стаття 40 «Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду»

1. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка.
   Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.
2. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя.
3. Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю.

Стаття 56 «Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність»

1. Дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
2. Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин.
3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
4. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв’язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Кримінальний кодекс України

Стаття 154 «Примушування до вступу в статевий зв’язок»

1. Примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально або службово залежні, -
   карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
2. Ті самі дії, поєднані з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів, -
   караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Стаття 173² «Вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми»

Вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім’ї, -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, а в разі якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’яти діб.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, а в разі якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Стаття 1 «Визначення термінів»

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

• рівні права жінок і чоловіків - відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі;
• рівні можливості жінок і чоловіків - рівні умови для реалізації рівних прав жінок і чоловіків;
• дискримінація за ознакою статі - дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків;
• позитивні дії - спеціальні тимчасові заходи, спрямовані на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України;
• сексуальні домагання - дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування;
• ґендерна рівність - рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства;
• ґендерно-правова експертиза - аналіз чинного законодавства, проектів нормативно-правових актів, результатом якого є надання висновку щодо їх відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Стаття 3 «Основні напрями державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на:

• утвердження ґендерної рівності;
• недопущення дискримінації за ознакою статі;
• застосування позитивних дій;
• забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень;
• забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків;
• підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства;
• виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;
• захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

Стаття 4 «Ґендерно-правова експертиза»

Чинне законодавство підлягає ґендерно-правовій експертизі. У разі встановлення невідповідності нормативно-правового акта принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків висновок ґендерно-правової експертизи надсилається до органу, який прийняв такий нормативно-правовий акт.

Розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов’язковим урахуванням принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Проекти нормативно-правових актів підлягають ґендерно-правовій експертизі. Висновок ґендерно-правової експертизи є обов’язковою складовою пакета документів, що подаються разом з проектом нормативно-правового акта до розгляду.

Порядок проведення ґендерно-правової експертизи визначає Кабінет Міністрів України.

Стаття 5 «Відображення органами державної статистики показників становища жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства»

Центральний орган виконавчої влади в галузі статистики забезпечує збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збереження, захист та використання статистичних даних щодо показників становища жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства, групуючи їх за статями.

Статистичні дані, зазначені в частині першій цієї статті, є невід’ємною складовою державної статистичної звітності.

Стаття 6 «Заборона дискримінації за ознакою статі»

Дискримінація за ознакою статі забороняється.

Не вважаються дискримінацією за ознакою статі:

• спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини;
• обов’язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом;
• різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом;
• особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я;
• позитивні дії.

Розділ III «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у громадсько-політичній сфері»

Стаття 15 «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі»

Рівні виборчі права та можливості жінок і чоловіків забезпечуються законодавством України.

Політичні партії, виборчі блоки під час висунення кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі передбачають представництво жінок і чоловіків у відповідних виборчих списках.

Контроль за цією вимогою здійснюють виборчі комісії.

Стаття 16 «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування»

Призначення на державну службу та службу в органи місцевого самоврядування здійснюється з дотриманням представництва кандидатур кожної статі.

Дискримінація за ознакою статі при прийнятті на державну службу та службу в органи місцевого самоврядування і під час її проходження забороняється.

Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування зобов’язані забезпечити рівний доступ громадян до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування відповідно до кваліфікації і професійної підготовки незалежно від статі претендента.

Формування кадрового резерву для заміщення посад державних службовців і посад в органах місцевого самоврядування, просування їх по службі здійснюється із забезпеченням рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків.

Дозволяється застосування позитивних дій з метою досягнення збалансованого представництва жінок і чоловіків на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування з урахуванням категорій посад службовців.

Розділ IV «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у соціально-економічній сфері»

Стаття 17 «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у праці та одержанні винагороди за неї»

Жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці.

Роботодавець зобов’язаний:

• створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;
• забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками;
• здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;
• вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я умов праці;
• вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань.

Роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей.

Роботодавці можуть здійснювати позитивні дії, спрямовані на досягнення збалансованого співвідношення жінок і чоловіків у різних сферах трудової діяльності, а також серед різних категорій працівників.

Стаття 18 «Забезпечення рівних можливостей під час укладання колективних договорів та угод»

У разі колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин (генеральна угода, регіональні та галузеві угоди, колективні договори) угоди (договори) мають включати положення, що забезпечують рівні права та можливості жінок і чоловіків, із зазначенням строків реалізації відповідних положень.

При цьому колективні угоди (договори) мають передбачати:

• покладання обов’язків уповноваженого з ґендерних питань - радника керівника підприємства установи та організації, їх структурних підрозділів на одного з працівників на громадських засадах;
• комплектування кадрами і просування працівників по роботі з дотриманням принципу надання переваги особі тієї статі, щодо якої в них існує дисбаланс;
• усунення нерівності за її наявності в оплаті праці жінок і чоловіків як у різних галузях господарства, так і в одній галузі на базі загального соціального нормативу оплати праці в бюджетній та інших сферах, а також на основі професійної підготовки (перепідготовки) кадрів.

Стаття 19 «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері підприємництва»

Держава забезпечує жінкам і чоловікам рівні права та можливості у здійсненні підприємницької діяльності.

На державному та регіональному рівнях з урахуванням статистичних показників можуть здійснюватися позитивні дії для усунення дисбалансу в підприємницькій діяльності жінок і чоловіків шляхом заохочення підприємницької діяльності, надання пільгових кредитів, проведення бізнес-тренінгів та інших заходів.

Стаття 20 «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері соціального захисту»

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації рівною мірою враховують інтереси жінок і чоловіків під час здійснення заходів щодо їх соціального захисту.

Погіршення становища осіб будь-якої статі в разі застосування системи соціального страхування, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги є неприпустимим.

Розділ V «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти»

Стаття 21 «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у здобутті освіти та професійній підготовці»

Держава забезпечує рівні права та можливості жінок і чоловіків у здобутті освіти. Навчальні заклади забезпечують:

• рівні умови для жінок і чоловіків під час вступу до навчальних закладів, оцінки знань, надання грантів, позик студентам;
• підготовку та видання підручників, навчальних посібників, вільних від стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка;
• виховання культури ґендерної рівності, рівного розподілу професійних і сімейних обов’язків.

Центральний орган виконавчої влади з питань освіти і науки забезпечує проведення експертизи навчальних програм, підручників та навчальних посібників для навчальних закладів щодо відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

До навчальних програм вищих навчальних закладів, курсів перепідготовки кадрів включаються дисципліни, які вивчають питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, та факультативне вивчення правових засад ґендерної рівності на основі гармонізації національного і міжнародного законодавства.

Розділ VI «Відповідальність за порушення законодавства україни про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Стаття 22 «Оскарження дискримінації за ознакою статі та сексуальних домагань»

Особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію за ознакою статі чи вона стала об’єктом сексуальних домагань, має право звернутися зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, уповноважених осіб (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, правоохоронних органів держави та суду.

Особи будь-якої статі або групи осіб мають право надсилати повідомлення про порушення рівності прав та можливостей жінок і чоловіків до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок у разі, якщо вичерпані внутрішні засоби правового захисту або якщо застосування таких засобів захисту невиправдано затягується.

Стаття 23 «Відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації за ознакою статі чи сексуальних домагань»

Особа має право на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації за ознакою статі чи сексуальних домагань. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальних збитків, які підлягають відшкодуванню, та не пов’язана з їх розміром.

Порядок відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації за ознакою статі чи сексуальних домагань, визначається законом.

Стаття 24 «Відповідальність за порушення законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Закон України «Про попередження насильства в сім’ї»

Стаття 3 «Органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї»

1. Здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї в межах наданих їм повноважень покладається на:
   1. спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;
   2. відповідні підрозділи органів внутрішніх справ;
   3. органи опіки і піклування;
   4. спеціалізовані установи для осіб, які вчинили насильство в сім’ї, та жертв такого насильства:
      • кризові центри для членів сімей, в яких вчинено насильство в сім’ї або існує реальна загроза його вчинення (далі - кризові центри);
      • центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї.
2. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, об’єднання громадян, а також окремі громадяни можуть сприяти у здійсненні заходів з попередження насильства в сім’ї.

Стаття 4 «Підстави для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї»

1. Підставами для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї є:
   • заява про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї; висловлене жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто; отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї.
2. Заява та повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення приймаються за місцем проживання постраждалого органами, зазначеними в пунктах 1 та 2 частини першої статті 3 цього Закону.
3. Орган, до якого надійшла заява або надійшло повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення, розглядає заяву чи повідомлення та вживає в межах своїх повноважень передбачені законом заходи з попередження насильства в сім’ї.
4. Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення затверджується Кабінетом Міністрів України.

Розділ III «Спеціальні заходи з попередження насильства в сім’ї»

Стаття 10 «Офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї»

1. Члену сім’ї, який вчинив насильство в сім’ї, виноситься офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, за умови відсутності в його діях ознак злочину, службою дільничних інспекторів міліції або кримінальною міліцією у справах дітей, про що йому повідомляється під розписку.
2. Офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї може бути винесено осудній особі, яка на момент його винесення досягла 16-річного віку.
3. У разі вчинення особою насильства в сім’ї, після отримання нею офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, ця особа направляється до кризового центру для проходження корекційної програми, а також щодо неї у випадках і в порядку, передбачених цим Законом, може бути винесено захисний припис.

Проходження корекційної програми для такої особи є обов’язковим.

Стаття 12 «Взяття на профілактичний облік та зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї»

1. Членів сім’ї, яким було винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, служба дільничних інспекторів міліції чи кримінальна міліція у справах дітей беруть на профілактичний облік.
2. Зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї, проводиться органами, які брали особу на такий облік, якщо протягом року після останнього факту вчинення насильства в сім’ї особа жодного разу не вчинила насильства в сім’ї.
3. Порядок взяття на профілактичний облік та порядок зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, яким було винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, затверджуються Міністерством внутрішніх справ України.

Стаття 13 «Захисний припис»

1. Особі, яка вчинила насильство в сім’ї після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, дільничним інспектором міліції або працівником кримінальної служби у справах дітей за погодженням з начальником відповідного органу внутрішніх справ і прокурором може бути винесений захисний припис.
2. Захисний припис не підлягає погодженню у разі наявності в діях особи, яка вчинила насильство в сім’ї, ознак злочину.
3. Захисний припис може бути винесений до осудної особи, яка на момент винесення захисного припису досягла 16-річного віку.
4. Захисним приписом особі, стосовно якої він винесений, може бути заборонено чинити певну дію (дії) по відношенню до жертви насильства в сім’ї, а саме:
   • чинити конкретні акти насильства в сім’ї;
   • отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї;
   • розшукувати жертву насильства в сім’ї, якщо жертва насильства в сім’ї за власним бажанням перебуває у місці, що невідоме особі, яка вчинила насильство в сім’ї;
   • відвідувати жертву насильства в сім’ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім’ї;
   • вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім’ї.
5. Зазначені у частині четвертій цієї статті обмеження встановлюються на термін до 90 діб з дня погодження захисного припису з прокурором.

Стаття 14 «Стягнення коштів на утримання жертв насильства в сім’ї у спеціалізованих установах для жертв насильства в сім’ї»

Рішення про стягнення з осіб, які вчинили насильство в сім’ї, коштів на відшкодування витрат на утримання жертв насильства в сім’ї у спеціалізованих установах для жертв насильства в сім’ї приймається судом в установленому законом порядку за позовом адміністрації спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї.

Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю»

Стаття 8 «Соціальне обслуговування сімей, дітей та молоді»

Соціальне обслуговування сімей, дітей та молоді здійснюється в порядку, визначеному законодавством, шляхом надання комплексу соціальних послуг сім’ям, дітям та молоді, що передбачає:

• надання психологічних послуг з проведення психодіагностики, психологічної корекції, психологічної реабілітації, надання методичних порад;
• формування здорового способу життя, збереження здоров’я сімей, дітей та молоді;
• інформування з питань працевлаштування та сприяння в цьому;
• соціальну адаптацію, соціальний супровід дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
• задоволення матеріальних потреб сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах, згідно із законодавством;
• захист прав та інтересів осіб, посередництво у представництві інтересів сімей, дітей та молоді;
• виявлення, підтримка талановитих дітей та молоді;
• поширення просвітницьких та культурно-освітніх знань, об’єктивної інформації про види соціальних послуг, формування відповідального ставлення суспільства до соціальних проблем.

Стаття 9 «Соціальна профілактика серед сімей, дітей та молоді»

Соціальна профілактика в сімейному, дитячому та молодіжному середовищі передбачає здійснення:

• комплексних заходів, спрямованих на запобігання сімейному неблагополуччю, соціальному сирітству, насильству в сім’ї та жорстокому поводженню з дітьми, найгіршим формам дитячої праці;
• системного обліку і догляду за дітьми та молоддю, які виявил