Кризовий стан економіки загострив потребу суспільства у досягненні соціального балансу між найманими працівниками, власниками (роботодавцями) і державою.
Світовий досвід переконливо засвідчує, що проблеми економіки і суспільного життя, в тому числі у сфері застосування найманої праці, вирішуються оптимально, якщо реалізується орієнтація не на конфронтацію, а на досягнення соціальної злагоди, узгодження інтересів різних суспільних груп. Стрижнем соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується шляхом проведення переговорів, укладення колективних договорів та колективних угод, узгодження проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень соціальними партнерами на всіх рівнях.
Соціальне партнерство базується на колективних відносинах між соціальними партнерами за участі трудових колективів у встановленні умов праці; в управлінні організаціями, де вони працюють; щодо укладення і виконання колективних договорів та колективних угод на галузевому, регіональному, національному рівнях; щодо діяльності професійних спілок та інших представницьких органів трудового колективу в соціально-трудових відносинах; щодо утворення та діяльності об’єднань роботодавців; у вирішенні індивідуальних та колективних трудових спорів.
До сфери соціального партнерства належать: досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплачуваних громадських робіт, захисту населення від безробіття; застосування найманої праці з дотриманням техніки безпеки, вимог з охорони здоров’я працівників у процесі праці, оплати праці й забезпечення відтворювальної і стимулювальної функцій заробітної плати; забезпечення нормального режиму праці й відпочинку; забезпечення права працівників на участь в управлінні робочим процесом на підприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльності підприємства, у визначенні соціальних стандартів і встановленні їх мінімальних меж, у встановленні порядку проведення колективних переговорів, вирішенні колективних трудових спорів тощо.
Таким чином, об’єктом соціального партнерства є всі питання соціально-економічного і трудового спектра, з яких укладаються угоди соціальними партнерами.
У законодавстві відсутній вичерпний перелік соціально-трудових відносин. Крім індивідуальних трудових відносин, до соціально-трудових також належать питання зайнятості, соціального страхування, соціального забезпечення, охорони здоров’я, освіти, забезпечення житлом, регулювання ринку праці, ціноутворення на споживчому ринку.
В Україні існували окремі форми соціального партнерства: колективні договори, виробничі наради, ради трудових колективів. Однак ринкові відносини вимагали створення нового правового механізму регулювання колективних відносин у суспільстві. Якщо на рівні підприємства колективна співпраця між соціальними партнерами була врегульована певним чином, то на регіональному, галузевому, національному рівнях необхідно було встановлювати цілком нову для нашої держави правову модель. Перш за все виникла проблема належного представництва, тобто створення повноправних представницьких органів як від найманих працівників, так і від роботодавців.
У цьому напрямку були проведені певні організаційно-правові заходи. Указом Президента України від 23 травня 1993 pоку було створено Національну раду соціального партнерства; 1 липня 1993 pоку був прийнятий Закон України «Про колективні договори і угоди». З 1993 pоку укладаються Тарифна угода (1993 pік), а потім Генеральні угоди між Кабінетом Міністрів України і профспілковими об’єднаннями України, а з 1997 pоку - ще й Українським союзом промисловців і підприємців (з 1999 pоку - Конфедерацією роботодавців України). 24 березня 1995 pоку прийнятий Закон України «Про оплату праці». З березня 1998 pоку прийнятий Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»; Указом Президента від 17 листопада 1998 pоку створено Національну службу посередництва і примирення. 15 вересня 1995 pоку прийнято Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Тривалий час у Верховній Раді України знаходяться на розгляді проекти законів «Про соціальне партнерство», «Про об’єднання роботодавців», «Про трудові колективи», нова редакція Закону України «Про колективні договори і угоди». З прийняттям цих законів буде створена сучасна правова база колективного трудового права.
Кабінет Міністрів України виступає в соціальному партнерстві як орган, що здійснює управління об’єктами державної власності. Держава як суб’єкт соціального партнерства залишила за собою таку важливу функцію, як створення правової бази для регулювання соціально-трудових відносин, встановлення на державному рівні мінімальних гарантій для працівників у сфері праці.
З метою запобігання порушенням принципів соціального діалогу, зменшення негативного впливу підвищення цін, тарифів на рівень життя громадян та безумовного виконання генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2008 року № 1068 «Про доповнення Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» (набрала чинність 18 грудня 2008 року).
Реалізація зазначеної постанови сприяє забезпеченню виконання генеральної угоди, Указу Президента України від 29 грудня 2005 року № 1871 «Про розвиток соціального діалогу в Україні» та відповідності нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади законодавству України.
Відповідно до внесених змін до підпункту «в» пункту 9 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, передбачено, що у разі коли на державну реєстрацію міністерства та інші центральні органи виконавчої влади подають нормативно-правовий акт з питань, що стосуються соціально-трудової сфери, вони також повідомляють про позицію уповноваженого представника від всеукраїнських профспілок, їх об’єднань та уповноваженого представника від всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців щодо цього акта та про проведену роботу з врахування їх зауважень і пропозицій. При цьому необхідність врахування зазначених зауважень і пропозицій визначають міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які приймають цей акт.
Відповідно до підпункту «в» пункту 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, однією із підстав для відмови у державній реєстрації є відсутність узгодження із заінтересованими органами або не повідомлення про позицію уповноваженого представника від всеукраїнських профспілок, їх об’єднань та уповноваженого представника від всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців щодо нормативно-правового акта, прийнятого міністерством та іншим центральним органом виконавчої влади з питань, що стосуються соціально-трудової сфери, та проведену роботу з врахування їх зауважень і пропозицій.
З метою приведення власних нормативно-правових актів у відповідність до акта Кабінету Міністрів України Міністерством юстиції України внесені зміни до наказу Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 «Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661.
Зокрема Порядок подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661, доповнений формою довідки про погодження нормативно-правового акта із уповноваженим представником від всеукраїнських профспілок, їх об’єднань та уповноваженим представником від всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців, яка відображає неврегульовані розбіжності та враховані зауваження і пропозиції.
Отже, внесені зміни вдосконалили процедуру державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, забезпечили реалізацію конституційних прав і гарантій громадян та сприяють виконанню генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єнаннями.
Слід зазначити, що предметом правового регулювання цих змін є не визначення порядку проведення соціального діалогу сторонами генеральної угоди, який відбувається шляхом консультацій, переговорів, узгоджуваних нарад тощо, а лише необхідність підтвердження суб’єктом нормотворення в межах законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів факту проведення такого діалогу щодо нормативно-правових актів, які стосуються соціально-економічних і трудових відносин, соціального захисту громадян, шляхом надання відповідних відомостей.
На сьогодні разом з нормативно-правовим актом на державну реєстрацію подаються відомості про погодження із Спілкою підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України, Спілкою орендарів і підприємців України, Всеукраїнською асоціацією роботодавців, Федерацією роботодавців України, Спільним представницьким органом всеукраїнських профспілок та профспілкових об’єднань для ведення переговорів, укладення Генеральної угоди на 2008-2009 рр., здійснення контролю і забезпечення її виконання.
У разі погодження акта із зауваженнями суб’єктом нормотворення подається довідка про погодження нормативно-правового акта із уповноваженим представником від всеукраїнських профспілок, їх об’єднань та уповноваженим представником від всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців.
Протягом дії зазначених змін всі нормативно-правові акти з питань, що стосуються соціально-трудової сфери, проходили процедуру погодження із сторонами соціального діалогу.
Таким чином, дотримання процедури погодження нормативно-правових актів із сторонами соціального діалогу під час державної реєстрації нормативно-правових актів є дієвим способом захисту прав і свобод громадян.
Головний спеціаліст відділу
з питань соціального та трудового
законодавства Департаменту державної
реєстрації нормативних актів
Ю.С. Веха