Правові засади реформування галузі охорони здоров’я: стан, проблеми, перспективи розвитку

Заступник директора Департаменту –
начальник відділу з питань гуманітарного
законодавства Департаменту соціального,
трудового та гуманітарного законодавства
Міністерства юстиції України
Сидоренко Тетяна Миколаївна

%d%Правові засади реформування галузі охорони здоров’я: стан, проблеми, перспективи розвитку.%/d% На сьогоднішній день правове регулювання системи охорони здоров’я здійснюється Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров’я, Законами України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз", "Про психіатричну допомогу", "Про лікарські засоби" та іншими законодавчими актами, прийнятими відповідно до них...

%d%Детальніше >> %/d%
%%%%

На сьогоднішній день правове регулювання системи охорони здоров’я здійснюється Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров’я, Законами України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз", "Про психіатричну допомогу", "Про лікарські засоби" та іншими законодавчими актами, прийнятими відповідно до них.

Так, стаття 49 Конституції України гарантує право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Разом з тим, до теперішнього часу немає єдиної програми реформування системи охорони здоров’я.

7 грудня 2000р. Указом Президента України було затверджено Концепцію розвитку охорони здоров’я населення України, яка спрямована на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянинові України, запровадження нових ефективних механізмів фінансування та управління у сфері охорони здоров’я, створення умов для формування здорового способу життя.

Нажаль, вона так і не була втілена в життя, а заклики щодо реформування так і залишились закликами.

Питання, що були підняті Основами законодавства України про охорону здоров’я також не знайшли свого логічного завершення.

Незважаючи на значну кількість нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я, на сьогодні існує багато колізій та проблем в цій сфері.

Так, статтею 49 Конституції України, як вже було зазначено, передбачено, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно" (справа про безоплатну медичну допомогу) від 29.05.2002р. № 10-рп/2002 встановлено, що положення частини третьої статті 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно" треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.

Проблема із запровадження медичного страхування набуває широкого розголосу.

Так, вказаним вище Рішенням Конституційного Суду України визначено, що частина перша статті 49 Конституції України закріплює право кожного на медичне страхування, тобто не обов’язкове, а добровільне медичне страхування громадян. Стосовно державного медичного страхування, то його запровадження не суперечитиме конституційному припису "у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно" лише у тому разі, коли платниками обов’язкових страхових платежів (внесків) будуть організації, установи, підприємства, інші господарюючі суб’єкти, які займаються підприємницькою діяльністю, державні фонди тощо. Стягнення таких платежів (внесків) з громадян у системі державного медичного страхування не відповідатиме вказаному конституційному положенню, оскільки буде однією з форм оплати за надання їм допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров’я.

Разом з тим, поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та перелік таких послуг мають бути визначені законом.

Окремих Законів щодо порядку надання медичних послуг другорядного значення („парамедичних"), а також щодо запровадження медичного страхування ще не прийнято.

Крім того, Основами законодавства України про охорону здоров’я, передбачено, що кожний пацієнт має право вільного вибору лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги.

Право вільного вибору лікаря є передумовою запровадження інституту сімейних лікарів.

Разом з тим, на сьогоднішній день існує система так званого "прикріплення" лікаря до пацієнта за територіальною ознакою, яка не влаштовує пацієнтів.

На первинному рівні медичну допомогу отримують лише люди похилого віку та діти. Працездатне населення користуються спеціалізованою та високоспеціалізованою медичною допомогою.

Ця тенденція є несприятливою, оскільки, у високорозвинених країнах потреба в первинній медичній допомозі, яка надається сімейними лікарями - найбільша, у спеціалізованій - менша, а у високоспеціалізованій ще менша.

Разом з тим, ще на первинному рівні більшість хвороб можна вилікувати без потреби втручання спеціалістів вузького профілю.

Отже, з огляду на зазначене, існуюча система охорони здоров’я не задовольняє більшості проблем населення України.

Реформування галузі охорони здоров’я, насамперед слід здійснювати вдосконаливши існуючу нормативно-правову базу.

Основи законодавства України про охорону здоров’я потребують перегляду, зважаючи на нові тенденції розвитку суспільства.

Необхідно визначити на законодавчому перелік платних послуг (так званих "медичних послуг другорядного значення", "парамедичних послуг); умови запровадження медичного страхування, тощо.

Крім того, потребує врегулювання питання запровадження інституту сімейної медицини.

І насамперед, слід розробити та прийняти єдину довгострокову Державну програму реформування галузі охорони здоров’я, в якій передбачити:

  • створення правових, економічних та управлінських механізмів реалізації конституційних прав громадян України на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування;
  • забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі;
  • формування керованого ринку платних медичних послуг, сприяння діяльності закладів охорони здоров’я всіх форм власності, створення умов для задоволення потреб населення в медичних послугах;
  • запровадження системи соціально-економічного стимулювання здорового способу життя, обмеження реклами алкоголю, тютюну й інших шкідливих для здоров’я речовин, тощо.

Прийняття зазначених нормативних актів зумовить системність та послідовність в сфері охорони здоров’я, та сприятиме зміцненню загального стану здоров’я населення.

Заступник директора Департаменту –
начальник відділу з питань гуманітарного
законодавства Департаменту соціального,
трудового та гуманітарного законодавства
Міністерства юстиції України
Сидоренко Тетяна Миколаївна