%d%Детальніше >> %/d%
%%%%
| Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 № 606-XIV, із змінами та доповненнями. Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби, державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах (далі - державні виконавці). Загальний порядок виконання рішень викладено у главі п′ятій Закону України "Про виконавче провадження". Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем. Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець зобов’язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам. Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Під поняттям "майно" боржника слід розуміти як окремі речі та їх сукупність, так і всі майнові права боржника, що на момент вчинення виконавчого провадження є у нього. Дане положення, хоча й не визначено в статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", прямо випливає із положення про стягнення майна, що є предметом застави і на яке поширюється дія гл. 5 даного Закону. Це положення випливає з того, що майнові права боржника на отримання періодичних виплат розглядаються окремо, як друга черга і аналізується у гл. 7 цього Закону. Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника - дані майнові права слід розглядати як права на періодичні платежі і відокремлювати від досить подібних. Так, нараховану, але не отриману заробітну плата або інші доходи громадян, слід розглядати як наявне майно, а не права на періодичні платежі. Акція може розглядатись як майно, що засвідчує участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства, однак при зверненні стягнення на неї вона має розглядатись як майно, дійсна вартість якого буде встановлена при його реалізації. Чітка регламентація порядку звернення стягнення потребує уточнення, за яким всі дії, передбачені ч.1 цієї статті, можуть здійснюватись в примусовому порядку: арешт (опис); вилучення; реалізація, а не тільки і не стільки реалізація. Стосовно самого порядку звернення стягнення на майно, то він також потребує уточнення і правової регламентації дій державного виконавця, а також усіх осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні. А саме: перша і необхідна стадія виконавчого провадження – це встановлення місцезнаходження наявного боржнику майна, що залежить від певної інформації, яка має сприяти здійсненню державним виконавцем його повноважень. Так, за ст. 29 цього Закону, сторони вправі давати усні і письмові пояснення в процесі вчинення виконавчих дій стосовно належності боржнику майна та його місцезнаходження. Державний виконавець має знайомитись з копіями ухвал суду стосовно заходів по забезпеченню позову, що були вжиті судом, слід використовувати матеріали кримінальної справи щодо наявності описаного майна. У разі смерті особи, стосовно якої порушено виконавче провадження і якій надано строк для добровільного виконання рішення, державний виконавець за ст. 60 Закону України "Про нотаріат", вправі попередити нотаріуса про необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна і отримати його повідомлення про належність і місцезнаходження майна померлого боржника, результати його опису тощо. Державний виконавець також має право офіційно звернення до всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України, які у встановлений ним строк повинні надати йому безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень, що також може бути використане для розшуку майна. Для впровадження цього положення в життя рекомендуємо для звертатися за інформацією про наявність у боржника майна або майнових прав до таких організацій як: 1) податкові адміністрації, за місцем проживання боржника; 2) державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси; 3) бюро технічної інвентаризації; 4) органи Державтоінспекції, що реєструють транспортні засоби; 5) банківські установи України; 6) підприємство, де працює боржник; 7) місцевих органів виконавчої влади тощо. Вважається за доцільне також уточнити, що державним виконавцем проводяться опис та розшук майна, а не обшук приміщення або особи. Оскільки останні дії пов’язані з недоторканністю житла та особи, що гарантовані Конституцією, то їх вчинення передбачається лише за особливою процедурою, на підставі відповідної ухвали суду. Крім того, потребує уточнення питання щодо опису майна та його обсягу. Оскільки ці питання важливі, а раніше діючі положення втратили чинність, то потребується регламентація цього питання не тільки в Інструкції, а й у Законі. Доцільність опису всього майна боржника викликає суттєве заперечення, коли вартість вимоги стягувача незначна або не поширюється на все майно. Однак нестабільність цін та курсу валют змушує робити опис майна з певним запасом. Навіть за ст. 49 цього Закону на майно боржника передбачається накладати арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження, тобто останні витрати лише передбачаються. Отже, для забезпечення прав стягувача на повне задоволення його вимог та інтересів держави пропонується ввести певний коефіцієнт, який забезпечуватиме, крім вищезазначених аспектів, можливість збільшення витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій. Це положення відтворюється в ч. 5 ст. 61 даного Закону, що передбачає можливість перевищення вирученої суми над сумою, необхідною для задоволення всієї заборгованості боржника. Такий коефіцієнт має дорівнювати 1.5 або опис майна має охоплювати все майно боржника, що не входить до Переліку. В протилежному разі опис майна доведеться робити двічі або більше. Черговість стягнення майна, передбачена Законом, має задовольняти основним принципам виконавчого провадження - найшвидшому та повному виконанню. На це й спрямована перша черга майна, що підлягає стягненню. При чому є можливість говорити про певний порядок стягнення й у самій першій черзі, а саме: кошти боржника в гривнях, лише потім кошти в іноземній валюті, які будуть вилучені при опису; аналогічний порядок має застосовуватися щодо коштів на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях і лише потім черга доходить до цінних паперів. З аналізу ст. 57 даного Закону можна зробити висновок про участь у опису стягувача. Але підстави такої участі, роль стягувача та процесуальний порядок його залучення до участі в цьому процесі слід конкретизувати та узгодити з правами боржника. Тобто чи вправі боржник заперечувати участь у описі майна стягувача? Виходячи з того, що описуване майно потенційно втрачає власника і може згодом перейти до стягувача, а також для здійснення права стягувача заперечувати проти проведення державним виконавцем оцінки майна, присутність останнього при опису майна є доцільна і необхідна. Зрозуміло, що така участь не є обов’язковою, а має належить до прав стягувача, про що стягувач має повідомлятись. Ще одне свідчить про переваги присутності стягувача при проведенні опису, а саме можливість укладення мирової угоди. Так, за частиною третьою статті 11 1 цього Закону сторони мають право укласти мирову угоду, яка затверджується судом. Але за наявності заперечень з боку боржника щодо присутності стягувача при опису майна принцип недоторканності житла має переважне значення і стягувач не може належати до осіб, яким за законом надане право на примусове входження до житла боржника. Стаття 52 Закону України "Про виконавче провадження" регламентує порядок звернення стягнення на заставлене майно. В порядку примусового виконання стягнення на заставлене майно допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника. У разі коли коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, виконавчий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, визначеному пунктом 6 частини першої статті 40 цього Закону. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз’яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту. Реалізація заставленого майна провадиться в порядку, встановленому цим Законом. З коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого вони використовуються для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом. Спори, які виникають у виконавчому провадженні щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом. Необхідно зазначити, що статтею 53 Закону України "Про виконавче провадження" надано право державному виконавцю на пропозицію боржника або стягувача звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб. Зазначені особи зобов’язані на запит державного виконавця надати у визначений ним строк відомості про належне боржникові майно, що знаходиться у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржникові. Одержавши від названих осіб відомості про наявність майна боржника, державний виконавець описує це майно в присутності понятих, вилучає його і реалізує у встановленому цим Законом порядку. Якщо особа, у якої знаходиться майно боржника, перешкоджає державному виконавцеві у його вилученні, таке майно вилучається державним виконавцем у примусовому порядку, встановленому статтею 55 цього Закону. Готівкові кошти та майно, що належать боржникові від інших осіб, вилучаються державним виконавцем у цих осіб у присутності понятих на підставі ухвали суду. На належні боржнику від інших осіб кошти, що знаходяться на рахунках в установах банків та інших фінансових установах, стягнення звертається державним виконавцем на підставі ухвали суду у встановленому цим Законом порядку. За ухилення від виконання розпоряджень державного виконавця на особу, в якої знаходиться майно боржника, може бути накладено стягнення відповідно до цього Закону. Підстави знаходження майна боржника у інших осіб можуть бути найрізноманітнішими. Однак частини 1 та 2 цієї статті передбачають стягнення майна, яке знаходиться в інших осіб, лише в тому випадку, коли дане право на майно боржника має безспірний характер. У цьому випадку зазначені треті особи зобов’язані на запит державного виконавця подати у визначений ним строк відомості про належне боржникові майно, що знаходиться у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржникові. Тобто стосовно третіх осіб виконавче провадження має лише добровільний характер. Правом на огляд приміщень третіх осіб державний виконавець не володіє (статті 30 Конституції України). Згідно Закону України "Про виконавче провадження" існує декілька шляхів накладення державним виконавцем арешту на майно боржника. Частиною першою статті 55 цього Закону передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:
Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом. Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб. Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п’ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту. Цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов’язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні папери накладається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Державний виконавець зобов’язаний подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не ущімлюють його законних інтересів. Загальний процесуальний порядок проведення опису має бути відтвореним в самому акті опису, складеному державним виконавцем . В ньому мають зазначатися: 1) час і місце складання акта; 2) назва відділу державної виконавчої служби, в якому працює державний виконавець, а також прізвище, ім’я та по батькові державного виконавця та осіб, що були присутні при складанні акта, із визначенням їх процесуального стану; 3) назва органу чи посадової особи, якими виданий виконавчий документ, що підлягає виконанню, його резолютивна частина; 4) точна назва стягувача та боржника, їх місце проживання або знаходження, відповідні відомості про їх представників; 5) назва кожного внесеного до акта предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зношення, наявність пошкоджень, а також кількість предметів одного виду тощо); 6) якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів, перлів тощо, то вони ретельно описуються із вказівкою усіх особливих ознак, відповідним чином запаковуються в конверт, прошиваються, підписуються державним виконавцем, учасниками акта опису й опечатуються печаткою відповідного відділу державної виконавчої служби; 7) оцінка кожного внесеного до акта предмета і загальна вартість усього майна; 8) якщо проводилось опечатування предмета, то зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування; 9) строк, після закінчення якого майно може бути передане для реалізації; 10) назва особи, якій передане майно на зберігання, а якщо майно передане на зберігання не боржнику, а іншій особі, то її паспортні дані, адреса; 11) відмітка про роз’яснення зберігачеві майна обов’язків щодо його збереження, попередження про кримінальну та матеріальну відповідальність за його розтрату, відчуження, утаювання або підміну; 12) зауваження, клопотання або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при опису, і реагування щодо них державного виконавця. Якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, то це також вказується в акті опису і арешту майна із зазначенням виду, обсягів і строку обмеження. При потребі одночасно з арештом майна в акті повинні бути перелічені предмети, які залишені боржнику, із зазначенням їх вартості, як кожного, так і загальної кількості, а також названо інше майно, у тому числі те, яке окремо перебуває у спільній власності боржника та інших осіб і на яке не було накладено арешт. Акт опису й арешту майна підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, іншими особами, які були присутні при накладенні арешту на майно. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в акті, який складається в двох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а другий видається боржнику під розписку на першому примірнику, що залишається у державного виконавця. В акті опису робиться відмітка про вилучення предметів, вказаних у частині восьмій та негайну передачу їх на зберігання установам НБУ. Якщо описане майно передане на зберігання не боржникові, а іншій особі, то акт опису й арешту майна складається в трьох примірниках. Перший залишається у державного виконавця, а інші вручаються зберігачеві майна та боржнику під розписку (на першому примірнику). При конфіскації майна або виконанні рішення про передачу майна державі акт опису складається в трьох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, два інші вручаються під розписку (на першому примірнику) боржнику та представнику державних податкових органів (якщо він був присутній) або надсилаються їм. Стосовно таких правових засобів, як оголошення заборони розпоряджатися майном, обмеження в праві користування ним, то ці елементи арешту застосовуються в основному, коли майно залишається у боржника. Фактично в даному разі боржник або його родичі є особами, яким це майно залишене на зберігання для зменшення витрат на виконавче провадження, а отже, витрат самого боржника. Реально такий захід може мати місце, коли його можливо обгрунтувати тим, що боржник сприяє в проведенні опису, не чинить опір, визнає свій борг тощо. У протилежному випадку описане майно доцільно вилучати у боржника і передавати його на зберігання іншим особам. Такий захід як заборона користування майном може і в певних випадках обов’язково застосовується при передачі майна на зберігання іншим особам. Заборона розпоряджатися майном – це фактичне обмеження права його власника щодо відчуження арештованого майна, яке може мати певні особливості в залежності від виду майна. З метою застосування такого засобу існує Єдиний реєстр для реєстрації заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, до якого нотаріуси вносять відповідні відомості про накладені заборони або арешти майна. Державний виконавець, який наклав арешт на нерухоме майно, зобов’язаний в той же день скласти відповідний документ і надіслати його державному або приватному нотаріусу за місцемзнаходження цього майна, які мають статус реєстраторів, для внесення відомостей про арешт до Єдиного реєстру Про накладення арешту на майно, яке підлягає реєстрації (автотранспортні засоби, моторні човни, судна тощо), державний виконавець повідомляє відповідні органи, які її здійснюють. При вирішенні питання щодо виду, обсягу і строку обмеження державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, повинен враховувати особливості виконавчого провадження, які передбачають остаточний час процесу виконання, час та особливості реалізації майна. Якість речей та їх характерні особливості, за загальним правилом, надають підстави для обмеження у використанні, оскільки речі можуть втратити товарний вигляд або бути пошкоджені (наприклад, вироби з кришталю, автомобіль тощо). у деяких випадках можливість наступної реалізації залежить від того, нова річ чи ні. Однак деякі речі можуть суттєво впливати на життя сім’ї боржника, і не завжди є можливість негайного їх вилучення. Так, гараж крім прямої своєї функції, як свідчить практика, може використовуватись для зберігання продуктів харчування, що не підлягають стягненню. Тому таке майно може на час, визначений державним виконавцем, залишатись у користуванні сім’ї. При цьому державний виконавець може надати строк для звільнення нерухомого майна від речей, на які не звертається стягнення. Стосовно права боржника на визначення першочерговості звернення стягнення на предмети (види майна) необхідно зазначити, що під час проведення опису боржник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу.Однак, державний виконавець зобов’язаний задовольнити вимоги боржника, тільки в тому випадку якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення. Право боржника на визначення першочерговості звернення стягнення на предмети (види майна) під час проведення опису включає також можливість запропонувати власну позицію щодо майна. Однак така пропозиція стосовно конкретного майна не є обов’язковою для державного виконавця. Це положення виходить з того, що всі дії щодо виконання зобов’язань боржник міг здійснити у добровільному порядку, однак не вчинив. Тому державний виконавець може не тільки не погодитись із пропозицією боржника, а й визначити конкретне майно, яке підлягає стягненню, з урахуванням перспектив його наступної якнайскорішої реалізації. Отже, при проведенні опису державний виконавець має дотримуватися принципу якнайскорішого та законного вчинення виконавчого провадження, враховуючи інтереси та законні права обох сторін. При цьому для забезпечення прав боржника пропонується надати йому можливість звернення з письмовою заявою, яка має зберігатись разом із актом опису майна і де зазначаються причини, за яких боржник просить не застосовувати стягнення до окремих речей (належність їх третім особам, їх значна моральна значущість для боржника або його родини тощо), а також пропозиція звернення стягнення на альтернативні речі. Останнє положення стосується звернення стягнення в інтересах стягувача. Однак така заява не повинна мати процесуального значення і зупинити виконавче провадження. В цьому випадку, якщо відповідна заява боржника була письмовою, державний виконавець має винести постанову щодо можливості або неможливості її врахування, а також зобов’язати боржника повідомити третіх осіб про те, що протягом п’яти днів майно не буде вилучатись і вони вправі подати позов про визнання права на майно і звільнення його з-під арешту. Першочерговість стягнення щодо рухомого майна боржника має визначатись з урахуванням інтересів стягувача, явка якого для проведення опису майна в цьому випадку є доцільною та необхідною. Статтею 59 вказаного Закону встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про звільнення майна з-під арешту надсилається боржнику та до органу (установи), якому була надіслана постанова про накладення арешту на майно боржника на виконання. Також майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника органу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту - боржнику. За наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв’язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов’язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови державного виконавця про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту. У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем, якщо вартість майна не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами, а також у разі оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден. Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання для визначення вартості майна. Витрати на призначення суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведену державним виконавцем. Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Державний виконавець про оцінку арештованого майна повідомляє сторони, які мають право оскаржити оцінку майна до суду в 10-денний строк з дня отримання повідомлення. Проведення оцінки майна - одна з найскладніших процесуальних дій, оскільки від її результатів залежить, з одного боку, реальність виконання вимог стягувача, а з іншого – охорона від порушення майнових прав боржника. Оцінити відсоток зношення одягу та взуття і визначити, які речі мають зношеність більше, як 50 % , - складна справа і в певною мірою має суб’єктивний характер. Доцільно в цьому випадку мати на увазі товарний вигляд. Тобто, коли річ має суттєве ушкодження та втратила товарний вигляд, остаточна мета стягнення – покриття майнових вимог стягувача не досягається. Отже, при оцінці майна необхідно брати до уваги, що наступною процесуальною дією має бути реалізація майна, а зберігання та реалізація неліквідного майна, крім збільшення витрат на виконавче провадження до бажаних результатів не призведе. Тому речі, що мають суттєві дефекти, підлягають оцінці з урахуванням можливості їх наступної реалізації. Передбачене в Законі положення про те, що оцінка майна здійснюється державним виконавцем за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка відбувається за регульованими цінами, стосується того регіону України де провадиться виконавче провадження. Так, державне регулювання цін і тарифів передбачене Законом України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.90 (із змінами і доповненнями). У статті 9 цього Закону йдеться, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" від 25.12.96 № 1548 затверджено повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. Згідно зі ст. 8 Закону України "Про ціни і ціноутворення" Кабінетом Міністрів України можуть вводитися методи державного регулювання цін і тарифів. Отже, в разі опису майна, на яке встановлені регульовані ціни, державний виконавець їх зазначає і не приймає заперечень, щодо їх дійсності з боку боржника або стягувача. Після проведення необхідної оцінки арештоване майно, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в частині п’ятій статті 55 Закону України "Про виконавче провадження" (цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів), передається на реалізацію, яка здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах. Якщо передане торговельним організаціям майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний виконавець переоцінює майно в порядку, визнач |