Депортації 1939-1941 років здійснювали разом тогочасні союзники – Радянський Союз та Німеччина. Всього у 1939-1941 роках на західних землях України було проведено чотири масові депортації – у лютому, квітні-травні, червні-липні 1940 і травні-червні 1941. Їх жертвами стали понад 200 тисяч українців, поляків, євреїв та представників інших народів.
Невинних громадян як худобу збирали, вантажили у вантажні вагони і вивозили у невідомому напрямку. Багато немовлят, дітей, людей похилого віку гинули в дорозі до Сибіру й інших віддалених куточків Радянського Союзу. Ще частина депортованих помирали з голоду в перші місяці життя на нових місцях.
Найбільш жорстокою була депортація кримськотатарського народу 1944, яка призвела до загибелі ледь не чверті всього народу і мала ознаки геноциду.
Метою комуністичного Радянського Союзу було не тільки анексувати нові території, знищити суверенні демократичні країни, але і перемішати народи, знищити волю до боротьби за державність. Виселення відбувалися в рамках кампанії радянської влади, яка офіційно називалася «очищенням» території від «антирадянських, кримінальних і соціально небезпечних елементів» і членів їх родин.
Депортації та інші злочини комуністичного режиму не є справою минулих часів, це те, про що кожен із нас має пам’ятати тепер аби не допустити нових порушень громадянських свобод і повторення подібних трагедій у майбутньому.