Україна як демократична і правова держава закріпила принцип поваги і непорушності прав та свобод людини, утвердження і забезпечення яких є головним обов’язком держави. Найвищу юридичну силу в нашій країні має Конституція. Вона чітко окреслює основні юридичні аспекти взаємодії людини і суспільства, межу між законом та беззаконням, захищає права і свободи.
Всі створені Закони України не мають права суперечити Конституції, а виключно — відповідати нормам і правилам, прописаним в Основному Законі. На основі принципу захисту прав людини, її життя та свобод створено Кримінальний кодекс України (далі — ККУ). Положення вказаного Кодексу надзвичайно важливі зараз, а незнання не звільняє від відповідальності навіть у час війни.
Тема сьогоднішньої розмови актуальна в Україні, оскільки частина територій опинилися під окупацією, та люди потребують юридичної допомоги. Отже, розглянемо поняття фізичного та психічного примусу, застосування яких так чи інакше може вплинути на вчинки людей, які опинилися під тиском.
Психічне ставлення людини до вчиненого кримінально караного діяння, вирішує її долю під час судового процесу. Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом України, її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Саме сукупність емоційних, пізнавальних та вольових проявів максимально характеризує особу в момент здійснення суспільно небезпечного діяння та дозволяє суду визначитися з мірою покарання.
Разом з тим, в юридичній практиці є приклади, коли правопорушення вчиняються під дією фізичного примусу. Тобто, спочатку особа сама стає жертвою злочину: її можуть позбавити волі, завдати шкоди здоров’ю тощо, а вже потім, під впливом цих факторів, вона вимушено посягає на правоохоронювані інтереси.
Проте, законодавство не лояльне до злочинних маніпуляцій волею людини, воно максимально захищає тих, хто у відчаї та стражданнях перетинає межу моралі й права.